Прокинувшись серед ночі, Оксана Шевченко відчула порожнечу біля себе. Вона несміливо простягнула руку, шукаючи тепле місце свого чоловіка, Тараса.
Але сну як не було, так і нема, а Тарас уже добрих пятнадцять хвилин не повертався до ліжка. Серце Оксани затріпотіло, і вона сіла, вдивляючись у темряву. А раптом щось сталося? Може, йому погано?
Вона намагалася вгамувати тривогу, думаючи, що, можливо, чоловік просто не міг заснути і пішов перевірити робочі листи. Та занепокоєння не відступало.
Не хочучи марно хвилюватися, Оксана обережно зійшла з ліжка й, притихнувши, пройшла до кухні. Не добігши кілька кроків, вона зупинилася, як вкопана.
До її вух долинув голос Тараса. Він говорив по телефону. Динамік був настільки голосним, що вона чітко чула жіночий голос у відповідь.
Так, кохана, я вже замовив квитки до Єгипту, почулося з телефону, і в його голосі були ноти радості. Ми проведемо чудову подорож. Ніхто нічого не дізнається.
Оксана відчула, ніби підлога захиталася під нею. Її світ розсипався на шматки в одну мить. Кожне слово різало, мов ніж.
Скільки років разом, скільки спільних справ, радощів і сліз. Як він смів?
Вона повернулася до спальні. Лежачи в темряві, вона відчувала, як сльози пекучим потоком котилися по обличчю. Серце було розірване, а душа повна гніву, гіркоти та розпачу.
Зібравши волю в кулак, вона підвелася, підійшла до шафи й почала складати Тарасові речі у валізу.
Коли він увійшов, то зупинився на порозі, побачивши її з чемоданом.
Що це? здивовано запитав він.
Оксана підвела на нього очі, холодні й тверді.
Я зібрала твої речі, сказала вона рівним голосом. Забирай їх із собою в Єгипет.
Ти про що? нервово засміявся Тарас.
Не вдавай, Тарасе. Я чула твою розмову на кухні.
Він збентежився, руки йому затремтіли. Він хотів щось сказати, але Оксана перебила:
Решту сам збереш. Забирай валізу та йди. У готель, до неї куди завгодно. А після «відпочинку» щоб я тебе тут більше не бачила.
Цієї ночі життя Оксани перевернулося.
Коли Тарас пішов, вона знову лягла, розуміючи, що сон не прийде. Але в голові вже звучала одна думка: тепер усе буде інакше. Більше ніяких ілюзій, більше ніякого болю від зради. Вона нарешті вільна.
А ви як вважаєте чи правильно зробила Оксана? Чи варто було мовчати? Діліться своєю думкою!
Друзі, якщо вам сподобалася ця історія пишіть у коментарях та ставте лайки. Це допоможе нам створювати для вас ще більше цікавих оповідань!
