– Та ж ти сам казав, що вони не схожі на тебе! – вигукнув з екрану герой дешевого серіалу. – Ти що, зовсім? Він – твоя копія!
Микола напружено посміхнувся й глянув на дружину. Адже це вона запропонувала провести вечір із чаєм та серіалом. Якби хтось тоді сказав, що саме ця «мильна опера» розіб’є його родину, він би лише сміявся.
– А я, між іншим, його розумію, – холодно промовив Микола, не відриваючи очей від телевізора. – Мої сини теж зовсім не схожі на мене. Жоден. Усі четверо – твої двійники. Може, і мені варто зробити тест ДНК?
– Дуже смішно, – скривилася Марія. – Ще щось придумаєш?
– Я серйозно. Мені все розповіли. Я знаю, що діти – не мої.
– Що ти несеш?! Хто тобі це наговорив?!
– Одна людина. Колега. Він просто подивився на наше фото й запитав: «А ти впевнений, що вони твої?» І знаєш, я раптом зрозумів – ні. Не схожі. Ні зовнішністю, ні характером.
Марія зблідла. Її серце стиснулося від болю, образу та паніки. Стільки років разом. Стільки років плечем до плеча – біди, радості, хвороби, сесії, пологи. А він… Він просто подивився на фото й повірив сторонньому.
– Ти справді думаєш, що я двадцять років обманювала тебе? Ти думаєш, я могла би нав’язати тобі чужих дітей?! Ти при здоровому глузді?!
– Годі вдавати! Ти ж сама бачиш! Вони всі – твої копії! А я для них хто – дядько?
– Хто вона? – раптом спитала Марія льодяним голосом. – Ця жінка, яка тобі таке в голову вклала?
– До чого тут жінка? Це чоловік! Колега! Він сам через це проходив.
– Звичайно. А ти – як хлопчисько. Перший же вітер – і здуло. Розлучаємося?
– Розлучаємося, – спокійно сказав він. – Я хочу зробити тест. Якщо виявиться, що жоден із них не мій – крапка. Нехай у графі «батько» стоїть прочерк.
Діти, дізнавшись, що батько сумнівається у їхньому рідстві, перестали з ним спілкуватися. Старший, якому вже виповнилося вісімнадцять, заявив, що більше ніколи не назве його татом. А найменший, якому було всього п’ять, дивився на нього з розгубленістю й питав: «Тату, ти що, образився?»
Родина розпадалася. Друзі, рідні, колеги були шоковані. Марія була в розпачі, Микола – упертий і глухий до будь-яких заперечень. А причина? Дівчина на ім’я Олеся, новенька на роботі, молода, амбітна, з білосніжною усмішкою й манерами мисливиці.
– Не зрозумій неправильно, – шепотіла вона Миколі за кавою. – Просто дивно, що діти не успадкували від тебе нічого. Ані рис, ані характеру. А таке трапляється…
Спочатку він злиМикола лишався самотнім, розуміючи, що втратив все через власну сліпу довіру до навіяної кимось сумніву.
