Любовь без права на близькість
Оксана Борисівна поправила білий халат і глянула на годинник. До кінця зміни ще чотири години, але втома вже давала про себе знати. У коридорі лікарняного неврологічного відділення панувала звична метушня — медсестри бігали між палатами, а родичі хворих тихо перешіптувались у закутках.
— Доктор Шевченко, до вас відвідувач, — повідомила молода медсестра Наталка, зазирнувши у кабінет.
— Хто саме?
— Родич пацієнта із сьомої палати. Коваленко, здається.
Оксана Борисівна кивнула і відклала медичну карту, яку вивчала. Прізвище “Коваленко” змусило її серце забитися швидше, хоча вона силкувалася стримувати емоції.
У кабінет увійшов високий чоловік років п’ятдесяти з сивиною на скронях і втомленими брунатними очима. Руслан Коваленко тримав у руках пакет із фруктами і виглядав схвильованим.
— Добрий день, докторе. Як почувається моя дружина?
— Сідайте, будь ласка, — Оксана Борисівна показала на стілець біля столу. — Стан Тетяни Олегівни стабільний. Лікування дає добрі результати.
Руслан полегшено зітхнув і провів рукою по волоссю.
— Дякувати Богу. Я так хвилювався цілий тиждень. Коли в неї стався напад, я подумав, що втрачаю її назавжди.
Оксана Борисівна дивилася на цього чоловіка і відчувала знайомий біль у грудях. Той самий біль, який оселився там півроку тому і не давав їй спокою ні вдень, ні вночі.
— Руслане Васильовичу, ваша дружина — сильна жінка. Інсульт не був дуже обширним, мова вже відновлюється. При належному догляді вона зможе повернутися до звичного життя.
— Дякую вам за все, що ви робите, — він подивився їй прямо у вічі. — Я знаю, що ви приділяєте Тані більше уваги, ніж інші лікарі. Вона сама мені розповідала.
Оксана Борисівна відвела погляд. Так, вона дійсно турбувалася про Тетяну Олегівну більше, ніж про інших пацієнтів. Але не через професійний інтерес, а через почуття провини, яке гризло її зсередини.
— Це моя робота. Кожен пацієнт заслуговує уваги.
— Все одно дякую. Можу я її відвідати?
— Звісно. Тільки не перевтомлюйте її довгими розмовами.
Руслан підвівся зі стільця, але не поспішав йти.
— Докторе, можна поставити вам особисте питання?
Оксана Борисівна напружи— Так, — відповіла вона, відчуваючи, як серце завмерло в грудях.
