Слухай, хочу тобі розповісти одну історію, яка досі не дає мені спокою.
У кота в грудях ледь чутно стукало серденько, думки в голові скакали, а душа холола. Як же так сталося, що його добра господиня залишила його чужим, десь забула про нього? Чому вона покинула свого єдиного друга?
Коли Лесі на новосілля подарували маленького чорного британця, вона трохи розгубилась Знаєш, перша власна однокімнатна квартира у Харкові, яку вона ледве взяла на іпотеку, ще гола-гола, крім дивану і чайника нічого нема. Купа інших дрібних турбот, а тут раптом ще й котик зявляється.
Відходячи від емоцій, Леся глянула в жовті очі пухнастика, полегшено зітхнула, посміхнулась, і питає у знайомої, яка принесла їй подарунок:
Це котик чи кицюня?
Котик!
Ну, котик, то котик, будеш тепер у мене Вусиком, сказала Леся і погладила малюка по голові.
Вусик відкрив маленьку пащу і трохи хрипло затягнув Мяу
*****
Виявилось, британці просто ідеальні домашні друзі. Ось уже третій рік Леся з Вусиком живуть душа в душу. Трохи згодом Леся помітила, який Вусик ніжний і як щиро він її любить.
Повертається Леся з роботи в офісі, а її друзі вже чекають: котик зустрічає у дверях, гріє вночі, фільми дивляться разом, Вусик під боком, а прибирає Леся він тінь за нею слідком тягнеться.
Життя набуло яскравих фарб. Так приємно, коли у тебе дома є живинка, котра розуміє тебе з напівслова: і посміятись разом, і поплакати.
Здавалось би, живи не тужи Але
Останнім часом Леся почала відчувати біль у правому боці. Спершу думала: під час прогулянки невдало повернулась, потім все списувала на вареники зі сметаною та борщ із салом. Коли стало геть кепсько, пішла в міську лікарню.
Коли лікар завершив огляд і виніс вирок Леся проплакала весь вечір у подушку. Вусик відчув її біль і тихо притулився, муркотів доти, доки вона не заснула.
Прокинувшись, Леся вирішила не казати родичам про хворобу не хотіла співчуття, турботи, тих сумних поглядів. Хоч сама ще вірила, що лікарі зможуть допомогти.
Їй запропонували пройти курс лікування, яке могло все змінити. Але питання стало що робити з Вусиком? Врівноважившись, Леся вирішила знайти для котика нову сімю.
Дала оголошення на OLX, написала, що породистого британського кота віддасть у добрі руки, дешево, лише щоб в дім потрапив. Коли телефон задзвонив, перша жінка запитала чому віддає. Леся, сама не розуміючи відповіла: Чекаю на малюка, а під час вагітності зявилась алергія на шерсть
Через кілька днів Вусика забрали з усім барахлом: лоток, корм, лежанка А Леся лягла до лікарні.
Через пару днів зателефонувала новим господарям спитала, як Вусик, а їй соромязливо відповіли: Він втік тієї ж ночі, шукали, не знайшли.
У Лесі серце похололо перше бажання було вирватись з лікарні і бігти шукати кота. Вмовляла медсестру, але та пригрозила: Повернись до ліжка!
Сусідка по палаті, бабуся Катерина, помітила Лесине тривожне метушіння і розпитала. Леся в сльозах усе розповіла.
Не поспішай так засмучуватись, дитино, каже бабуся. Завтра має приїхати фахівчиня з Київського Інституту. У мене теж діагноз складний, син хотів перевезти у приватну клініку, а я відмовилась. Він якось домовився, щоб мене і ще кількох людей тут оглянули. Я попрошу, щоб тебе теж глянула може ще не все втрачено.
*****
А тим часом, Вусик, вилізши з переноски, опинився в чужому домі. Чиясь незнайома рука простягнулась погладити його Котик перелякався, шурхнув лапою і чкурнув під диван.
Павло, не рухай його поки, дай звикне, почувся лагідний жіночий голос, але це був не Лесин голос
Серце кота билося, як в дзбанку думки плуталися, а душа щеміла. Як же так, чому мене віддали чужим, за що?
Його жовті очі в паніці нишпорили кімнату і знайшли трохи привідчинене вікно. Вусик, притиснувшись до підлоги, прожогом вилетів на вулицю!
На щастя це був лише другий поверх, а внизу травичка. Саме з цього моменту і почала Вусикова подорож додому
*****
Лікарка із Києва виявилась справжньою профі Марія Павлівна, стильно вдягнена, років за сорок. Вона терпляче переглянула усі записи, оглянула Лесю, попросила лягти на кушетку, повертатись, відповідати на питання. Щось довго мацала, потім ще якісь апарати застосувала
Леся нічого доброго не чекала, повернулась у палату і знову залізла у ліжко. Сусідка питає: Ну як? Сказали, що ще підійдуть.
Бабуся Катерина лише похитала головою: Мені, на жаль, діагноз підтвердили Леся щиро поспівчувала і подякувала їй за доброту навіть не знала, як заспокоїти.
Через пів години Марія Павлівна зайшла з іншими фахівцями. Вона посміхнулась і сказала:
Леся, гарна новина для вас! Усе лікується, призначаю терапію, полежите два тижні, і їдете додому здоровою.
Коли лікарі пішли, бабуся Катерина мовила:
Я рада, що зуміла для когось зробити добро перед своїм відходом. Живи щасливо, дитино.
*****
А Вусик тим часом петляв вулицями Харкова, котячий інстинкт вів додому. Плакав небезпеками та веселими пригодами: то тікати від собак довелось рекордними стрибками по газону, то дертись по деревах, як тигр із клипу.
У тихому дворі зіштовхнувся з місцевим королем котів досвідченим рудим з надщербленим вухом. Той відразу зрозумів, що Вусик чужий, і налетів на нього. Вусик не розгубився бій тривав хвилину, і рудий чемпіон заліз у кущі від сорому.
Вусик, як справжній арістократ, йшов вперед, ніщо його не стримало. По дорозі він навчився спати на розвилках гілок і навіть, прости господи, їсти з контейнерів Крав їжу у дворових киць, яких годували добрі мешканці.
Одного разу ціла зграя дворняк загнала його на кволе деревце, гавкали і стрибали, аж під корінь трусили. Люди, що почули галас, відігнали псів. Жінка, побачивши такого красеня, хотіла залишити собі заманила шматочком львівської ковбаси.
Голодний Вусик дав себе погладити, навіть дозволив взяти на руки. Відпочив у теплі, наївся, а потім раптом згадав: Я ж додому йду! Тихцем вислизнув у під’їзд за сусідкою і проскочив у відчинені двері, продовжуючи шлях
*****
Виписавшись із лікарні, Леся ледве дочекалась дня повернення додому. В голові в неї крутились слова бабусі: Будь щасливою Але все ж серце боліло вона не уявляла, як переступити поріг і як жити у без котика.
Щойно зайшла в квартиру одразу набрала нових господарів, взяла адресу. Приїхала до них, все розпитала, зрозуміла, як і куди міг втекти її котик. Не слухала вмовлянь, що то нереально, вже дві тижні пройшло, домашній кіт не витримає на вулиці
Леся йшла Харковом, заглядала в кожен двір, шукала в усіх закутках, берегах, у скверах, гаражах. Кликала Вусика, заглядала крізь тьму у підвали, питала у вуличних бабусь. Міркувала, як би пішов той, хто ніколи в житті не бачив вулиці.
Ближче до власного будинку Леся зрозуміла: кота не знайти. Плакала, ледве йшла, на душі було так тяжко, аж в горлі затерпло.
І тут раптом, через сльози, побачила на тротуарі чорного кота повільно, натужно, йде їй назустріч. Просто чорний кіт, промайнуло в голові
Ще крок, і вона зрозуміла це він! Вусик! крикнула Леся і кинулася назустріч.
А котик не побіг не було сили. Він сів, зіщурився від щастя і тихенько прошепотів своєю котячою мовою: Я дійшов
Отака наша українська історія з надією, любовю, сумом і щастям.
