У маленькому містечку, схованому між пагорбами та сосновими лісами, де осінній вітер гнав по вулицях сухе листя, життя текло повільно, але з прихованою тугою. В будинку біля підніжжя старої гори, де осінь пахла смолою та димом, жила Марічка. Її життя здавалося ідеальним: коханий чоловік Богдан, донька Соломія, простора квартира у центрі та затишний будинок за містом. Богдан називав їхніх жінок «мої зіроньки» і пестив їх, як міг. Коли Соломія була маленькою, він вставав до неї вночі, щоб Марічка могла виспатися. Їхній дім був повний любові, сміху та тепла.
**Ідилія в тіні**
Справа Богдана процвітала, гроші лилися рікою, і Марічка ні в чому не мала потреби. Він не хотів, щоб вона працювала, і вона із задоволенням присвячувала себе доньці та домівці. Вони гуляли парками, купували сукні, облаштовували затишок. Але іноді тишу їхнього життя порушували дзвінки. Невідомі голоси шепотіли: «Твій чоловік не такий простий. У нього інша, він знімає їй квартиру, оплачує всі її примхи». Марічка відганяла ці думки, списуючи на заздрість. Богдан часом затримувався, їздив у відрядження, але, повертаючись, засипав її та Соломію такою любов’ю, що сумніви розчинялися, як ранковий туман.
**Крах світу**
Роки минали. Соломії виповнилося шістнадцять, коли життя Марічки розсипалося, як картковий будиночок. Богдан загинув у автокатастрофі. Його машину занесло на обмерзлій дорозі, і він врізався у зустрічний вантажівку. Але найстрашнішим було дізнатися, що він їхав не з ділової поїздки, а від коханки із сусіднього міста. Обоє не вижили. Правда, яку Марічка заперечувала роками, накрила її, як крижана хвиля. «Доброзичливці» виявилися праві. Богдан вев подвійне життя, і весь їхній світ був брехнею.
— Як я могла не бачити? — шепотіла вона, дивлячись у порожнечу. — Він брехав мені, зраджував, а я вірила кожному його слову.
Співчутливі погляди колег із фірми, де працювала його коханка, пекли, як розпечене залізо. Усі знали, крім неї. Її душа розривалася від болю й сорому.
Нотаріус оголосив заповіт. Богдан залишив усе Марічці: бізнес, квартиру, заміський будинок, заощадження. Окремий рахунок був для Соломії — на навчання за кордоном. Але гроші не приносили радості. Марічка не хотіла ні бізнесу, ні розкоші. Її світ став сірим, а життя — порожнім. Вона не хотіла жити.
**Бунт доньки**
Соломія, її ніжна дівчинка, раптом стала чужою. Вона вимагала усього і відразу, ніби мати була зобов’язана виконувати кожну її примху.
— Мам, мені потрібен новий телефон, — заявила Соломія. — І не кажи, що старий ще годиться.
— Соломіє, але ж Богдан подарував тобі останню модель перед… — Марічка замовкла, не маючи сили вимовити слово «смерть».
— Ніколи не смій мені відмовляти! — кричала донька. — Тато робив усе для мене, а ти забрала його бізнес і скупишся! Він мене любив, а ти… — Соломія шпурнула телефон у стіну і замкнулася у кімнаті.
Марічка опустилася на диван, відчуваючи, як сили залишають її. «Чому вона така? — думала вона. — Де моя дівчинка, що сміялася з нами?»
**Пробудження**
Рік Марічка прожила, наче в тумані. Але одного разу їй приснився Богдан. Він стояв, усміхався, але мовчав. Після того сну щось у ній клацнуло. «Я не хочу прозябати, мучити себе його зрадою, — вирішила вона. — Ми з Богданом вчилися разом, я знаю бізнес не гірше за нього. Час жити». Вона привела себе до ладу, зробила стильну стрижку, вдягла суворий костюм і поїхала до офісу.
Співробітники зустріли її з подивом і перешіптуваннями: «Марічка ще себе покаже… Чи провалиться?» Але вона швидко взяла все у свої руки. Партнери, старі й нові, поспішали на зустрічі, бізнес ожив. Марічка відчувала себе потрібною, живою.
Лише Соломія не вірила в матір. «Мамо, ти й бізнес? — сміялася вона. — Ти все життя сиділа вдома, а тепер у ділову граєш? Продай усе, поки не збанкрутувала. Хоч і приодяглася, молодшою не стала. Чи думаєш, хтось на тебе клюне? Ну, може, якийсь мисливець за грішми», — реготала донька.
Марічка стримувала біль від цих слів. «Соломіє, я сама вирішу, як жити. А ти готуйся до іспитів», — спокійно відповідала вона.
**Нове життя**
Соломія поїхала вчитися за кордон. Марічка заглибилася в роботу, і бізнес зацвів. Вона насолоджувалася незалежністю, успіхами, прибутком. З донькою вони телефонували, але Соломія лишалася різкою, укМарічка зрозуміла, що справжнє щастя — це не минуле, яке вже не повернути, а теперішнє, яке вона навчилася цінувати.
