Арина пам’ятає своє щасливе дитинство, і хоча зараз їй двадцять п’ять, встигла вже пізнати в житті й радощі, й неприємності, й обман.
Коли молодий та гарний лейтенант Богдан, щойно закінчивши військовий інститут, запропонував своїй дівчині Олені вийти за нього заміж, вона ледче вірила у таке щастя. Вони зустрічались більше двох років, поки Богдан навчався, а побачення були рідкісними — курсантів не часто відпускали у відпустку.
“Оленко, ходімо швидше подавати заяву, розпишемось, а потім я поїду до нового місця служби, облаштуюсь. Ти приїдеш пізніше, я зустріну тебе”, — казав Богдан, задоволений тим, що закінчив навчання, отримав погони та звання, а заразом незабаром стане одруженою, серйозною людиною.
“Я згодна”, — відповіла щаслива Олена. Їй давно хотілося втекти з дому — від пиячити та вічно скандалячого батька. Матір теж не дуже шкодувала.
Мати Олени захищала батька, коли той був тверезий, бігала перед ним із тарілками, а потім все починалося спочатку. На доньку ніхто особливо не звертав уваги. Лише б було що їсти й у що вдягнутися. Зарплату батька мати вибивала з нього скандалами, поки він не пропивав усе до копійки.
Загалом, нічого доброго вона в житті не бачила.
“Коли в мене буде донька, — мріяла Олена, — я її любитиму й виховуватиму по-іншому. І ніяких скандалів у мене не буде, бо за такого, як наш батько, я не вийду заміж ніколи. Знайду собі гарного хлопця”.
Олена приїхала до Богдана в далеке карпатське селище, де він служив. Селище невелике, але квартира в них одразу була однокімнатна. До приїзду молодої дружини Богдан постарався: меблі були наполовину казенні, щось купив сам.
“Богданчик, як я рада! Ми тепер вдвох, і нам ніхто не потрібен. А тут я сама господиня”, — тішилася Олена, а чоловік, задоволений, обіймав її.
Через півтора року в них народилася донечка Аринка. Ось тут Олена вже крутилася майже сама — чоловік то на навчаннях, то на службі, рідко коли ввечері разом купали донечку. Чоловік приходив, коли дівчинка вже спала, і йшов теж, коли вона спала. Сумнівав, звичайно.
Час минав. Донечка підростала, Богдана перевели до іншого міста, правда, невеликого, райцентру, але все ж таки не селища. Потім ще раз перевели, і ще — так Арина й навчалася в різних школах. Крутилися вони по країні, аж одного разу батько прийшов із служби й сказав:
“Ну все, їдемо до нового місця служби — у велике місто, скоріш за все, там і залишимося жити назавжди”.
“Нарешті, заробив”, — сказала Олена. — “Набридло мотатися по цих гарнізонах. Інші живуть на одному місці й нікуди”.
“Оленко, так у тебе чоловік військовий, треба було за цивільного виходити. Не розумію, чим незадоволена? У тебе все є — квартира, машина, гроші”.
Але Олена, схоже, характером у матір пішла — з часом і до доньки перестала уваги приділяти, і Арина, чим старшою ставала, тим більше тягнулася до батька. Між ними було повне порозуміння. Олені було байдуже.
Квартиру їм дали трикімнатну, у центрі міста. До того жили в невеликих, а коли зайшли в цю, у всіх дар мови пропав. Особливо Арині сподобався балкон — з десятого поверху відкривався чудовий вид.
Арина навчалася в гарній школі. Батько продовжував службу, а мати теж працювала. Арина часто бачила й чула, як мати свариться з батьком. Той більше мовчав, а Олена щось да вимагала від нього. На рівному місці починалася лайка. Доньці було шкода батька, який виходив на балкон, влаштовувався там у кріслі й читав газету, чекаючи, поки дружина випустить пару. На балкон вона скандалити не наважувалася — адже потім підуть погані чутки.
Через два роки батьки все ж розійшлися. Арина залишилася з матір’ю, батько переїхав у інший район міста. Квартиру Богдан залишив дружині й доньці.
“Аринко, приїжджай до мене вихідними чи на канікулах, ось адреса”, — сказав батько й пішов, а вона стиснула в руці дорогоцінний папірець із його адресою й сховала подалі від матері.
Арина приїжджала до батька на канікулах, разом гуляли парком, ходили в кіно, їли морозиво. У матері, схоже, образа на чоловіка була глибока, і її вона виливала на доньці. Дівчина вже вчилася у старших класах і навчилася давати відсіч. Між ними встановився хиткий мир, але жили вони, як чужі.
Коли перед Ариною постало питання, куди вступати — вдома чи в інше місто, вона, звичайно, обрала друге. Хотілося якнайшвидше втекти від матері. Вступила до університету, жила в гуртожитку й раділа. Раділа тому, що не бачила матір.
“На канікули поїду до мами, навідаю батька”, — думала вона.
Настали канікули. Арина приїхала додому — і її спіткало розчарування. Мати жила не сама, а з Іваном, який був усього на сім років старший за доньку. Арина вперше побачила п’яного чоловіка
