**Доля в сердці: вибір за життя**
Коли аналізи були здані, Оксана відчула, як серце стискається від жалю. Всередині неї жив маленький чоловічок — можливо, дівчинка, білява, з веселою усмішкою. Та страх і розпач заглушували ці думки. Вона сіла у переповнений маршрутка, щоб їхати до консультації. На зупинці, виходячи, ледь не впала в натовпі. Раптом щось зісковзнуло з її плеча. Вона ахнула: ремінець сумки був перерізаний. Злодії вкрали все — гроші, документи, результати аналізів.
Сльози підступали до горла, але робити було нечого. Оксана повернулася додому. Частину аналізів довелося здавати наново, частину — відновлювати. Вдруге, виходячи з маршрутки, вона спіткнулася й сильно ударила ногу. Біль пронизав тіло, а в душі заворушився переляк: «Якщо піду втретє — взагалі не дійду». Тоді вона й вирішила: дитина буде. Страх відступив, і на сердці стало легше.
Вагітність протікала спокійно. УЗД підтвердило — дівчинка. Оксана вже уявляла, як буде її називати — Соломія. Але на другому УЗД лікарі приголомшили: у плода запідозрили синдром Дауна.
— Потрібно зробити амніоцентез, аналіз навколоплідних вод, — сказала лікарка, виписуючи направлення. — Але застерігаю: процедура ризикована, може спровокувати викидень чи інфекцію.
Оксана, з важким серцем, погодилася.
У день процедури вона з Олегом приїхала до консультації. Він залишився в коридорі, нервово перебираючи ключі. Оксана, з тремтячими ногами, зайшла до кабінету. Лікарка підключила апарат, щоб послухати серцебиття плода. Воно билося так швидко, ніби от-от розірветься.
— Почекаємо, — вирішила лікарка. — Введемо магнезію, щоб заспокоїти.
Оксану відправили в коридор. Вона сиділа, стискаючи руки, поки Олег намагався її підбадьорити. За півгодини її покликали знову. Серцебиття вирівнялося, але тепер дитина повернулася спинкою — у такому положенні аналіз не брали.
— Почекаємо ще, — зітхнула лікарка. — Може, перевернеться.
Втретє все було ідеально: дитина повернулася, серце билося рівно. Оксані обробили живіт йодом. Спека була нестерпна, вікно кабінету розчинили, щоб провітрити. Медсестра взяла лоток з інструментами, і в цю мить у кімнату влетів голуб. Птах, скажений від страху, метушився по кабінету, бився об стіни, налітав на людей. Медсестра скрикнула, лоток випав у неї з рук, інструменти з гуркотом розсипалися по підлозі.
Оксану знову відправили в коридор. Олег, почувши галас, схопився:
— Що там?
— Голуб влетів, усе перевернув, — відповіла вона, відчуваючи, як усередині холоне.
— Оксанко, це знак, — тихо сказав він. — Ходімо додому.
Вони пішли, не озираючись.
У призначений термін Оксана народила дівчинку. Її назвали Соломією — білявою, жвавою, з яскравими очима. Їй було десять років, коли Оксана, дивлячись на її усмішку, згадувала той день у консультації. Голуб, немов ангел, увірвався в їхнє життя, щоб зупинити помилку. Соломія була здоровою, і кожен її сміх нагадував Оксані: доля сама вибрала за них.
Та в серці все ще жила тінь страху. Що було б, якби вона тоді не послухала знаків? Якби голуб не влетів? Вона обіймала Соломію міцніше, відчуваючи, як любов до доньки заглушує всі сумніви. Життя не стало легшим, гроші все так же танули, але Соломія — їхнє маленьке диво — варта була всіх випробувань.
Щоденник Олег. Якось у житті треба вірити у знаки — іноді доля шепоче нам те, що ми боїмося почути.
