**Серцебиття**
— Ярославе Олеговичу, не треба їхати самому до нашого філіалу. Нехай Оксана везе документи, — невдоволено сказав директор.
— Вибачте, але я сам хочу. Це моє рідне місто. Давно там не був.
— Там у вас родичі? — спитав директор, пом’якшившись.
— Ні. Маму я перевіз сюди, але…
— Розумію, — перебив директор. — Мала батьківщина — це святе. Їдьте. Але завтра у нас важливий день, встигнете повернутися?
— Не сумнівайтеся, — пообіцяв Ярослав. — Дякую.
Директор махнув рукою, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
Ярослав зайшов до кабінету, прибрав зі столу папери, вимкнув комп’ютер, узяв папку й вийшов, замкнувши двері. Ключ лишив охоронцеві на першому поверсі.
Додому не заїжджав. З машини подзвонив матері, запитав, як почувається, і попередив, що сьогодні не завітає — важлива зустріч. Не сказав, що їде до рідного міста. Мама занепокоїться, а в неї хворіє серце.
— Гаразд, мамо, мені пора. Якщо що, одразу телефонуй. — Ярослав сховав телефон і завів двигун.
На виїзді з міста заїхав на заправку, залив повний бак, купив кави та пару пиріжків, щоб більше ніде не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Втім, можна подзвонити й попросити, щоб партнери зачекали його в офісі.
Планів відвідати когось із давніх знайомих не було. Колишні друзі давно роз’їхалися. Просто захотілося побувати в місті, де минуло дитинство. Ярослав увімкнув музику — салон наповнився звуками сучасного хіта. Він ковтнув гарячої кави.
***
Після смерті батька мама частіше почала хворіти. Під час обстеження виявили проблеми з серцем. Ярослав запропонував їй переїхати до нього, у обласний центр. У великому місті лікарня краща. Але мама відмовилася. Казала, що він уже дорослий, має власне життя, а вона тільки заважатиме. Але їй ставало все гірше.
Ярослав умовив маму продати квартиру, додав грошей і купив їй невелике житло неподалік від свого. Після цього він ніколи не повертався в рідне місто, хоч часто згадував.
Хіба можна забути перше кохання? Можливо, вона давно там не живе, але місто залишилося, як і вулиця, і дім, під вікнами якого він стояв і страждав від безвідповідного почуття. Досі, коли згадував про Соломію, серце починало калатати. Нікого він більше так не кохав. Ніби залишив у тому місті назавжди частину себе.
На тендітну однокласницю Соломію, яка нічим не виділялася серед дівчат, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона повернулася зовсім іншою — дорослішою, гарнішою. І Ярик вперше відчув, як сильно може битися серце.
З того дня він думав лише про неї. З нетерпінням чекав Нового року: на шкільному святі він запросить Соломію на танець і зізнається у почуттях. Нарешті настало свято. Школу прикрасили ялинкою, давали концерт, а потім почалися танці. Перший повільний Ярик пропустив, не наважившись підійти.
Вечір добігав кінця, з динаміків лунали лише швидкі хіти. Шансів запросити Соломію тануло. Ярик стояв біля стіни, нервозно кусаючи губи. Нарешті зазвучала повільна мелодія, і центр залу спорожнів.
Він глибоко вдихнув. Або зараз, або ніколи. Ярик кинувся до вікна, біля якого стояла Соломія з подружками, щоб випередити інших хлопців.
Серце билося так сильно, що в очах темніло. Здавалося, він ось-ось впаде від хвилювання. Говорити теж не міг. Важко дихаючи, він простягнув руку Соломії, дивлячись на неї з розпачем.
Вона переглянулася з подругами і несподівано посміхнулася. На очах у всіх Ярик незграбно взяв її за талію. Вона поклала руки на його плечі, і вони почали повільно кружляти.
Ноги не слухалися, тіло дерев’яніло від хвилювання. Здавалося, навколо ще хтось танцював, але він нікого не бачив. Серце билося у горлі, а в голові лунали удари, немов молоточки.
Соломіїні губи пахли полуницею. Відтоді цей запах нагадував йому про школу та про неї.
Музика раптом затихла. Соломія різко відійшла і пішла до подруг. Вона щось сказала, і вони голосно засміялися, поглядаючи на нього. Ярик почервонів і вибіг із зали.
У квітні, напередодні дня народження Соломії, Ярик сидів у кімнаті, чекаючи, коли батьки заснуть. Нарешті почув від батька хропіння. Він вийшов у передпокій, одягнувся, схопив банку фарби й пензель, знайдений під ванною. На асфальті під її вікнами він вивів великими літерами: «З Днем народження!» І нижче поставив дві букви – «Я.К.» Це були перші літери його імені та прізвища – Ярик Коваленко. Але він вклав у них інший сенс: «З коханням».
У школі чекав, що Соломія якось дасть зрозуміти, що бачила напис, розкаже подругам. Але вона навіть не дивилася в його бік. На перерві вона зап— Я знала, що це ти, — раптом прошепотіла Соломія, коли вони випадково зустрілися в парку років через десять, і в її очах блиснуло щось знайоме, але Ярослав уже не відчув того давнього трепету — лише легку посмішку минулого, що назавжди залишилося під колишніми вікнами.
