Розлучення роздавило Світлану, як бульдозер. Вона обожнювала свого чоловіка й ніколи не очікувала удару у спину. Та він зрадив їй із її найкращою подругою. За один день вона втратила двох людей, яким віддала своє серце. Віра в чоловіків розсипалась у порох. Раніше, коли хтось казав «усі чоловіки зраджують», вона лише знизувала плечима: «Мій Олег не такий». Тепер зрада випалила всередині, і вона заприсяглась більше ніколи нікого не впускати до душі.
Світлана сама виховувала доньку, Соломію. Колишній чоловік регулярно платив аліменти, час від часу бачив дитину, але батьком бути не хотів. Вона змирилась зі своєю долєю самотність до кінця днів. Навіть знаходила у цьому гіркувати втіху життя без чоловіка здавалось простішим. Та доля любить псувати плани.
На дні народження колеги у невеликій кавярні у Львові Світлана зустріла Богдана брата іменинниці. Він теж пережив розлучення, і, на її подив, його син, Денис, жив із ним, а не з матірю. Богдан пояснив: хлопець сам обрав батька, а колишня дружина, захоплена новими стосунками, не заперечувала. Підліток їй заважав.
Той вечір пробудив у Світлані давно забуте тепло. Немов підлітка, її переповнили метелики в животі почуття, яких вона не знала роками. Богдан теж не лишився байдужим. Обоє, пошматовані розлученням, боялись нових емоцій, але іскорка між ними спалахнула, і ігнорувати її було неможливо.
Богдан дістав номер Світлани у сестри й, зібравшись із духом, зателефонував. Уникаючи слова «побачення» надто смішно для їхнього віку він просто запропонував зустрітися, щоб поговорити. Вони обрали затишну кавярню, де розмовляли аж до закриття, не помічаючи часу. Було ще одне побачення, потім ще одне…
Колись Соломія залишилась у батька, і Світлана запросила Богдана до себе. Після тієї ночі вони знали більше не хочуть розлучатись. Їхня ніжна, зріла любов здавалась порятунком від минулого. Але була одна перешкода: діти.
У обох були підлітки. Денис, син Богдана, був на рік старший за Соломію. Різні характери, інтереси, компанії. Спочатку Світлана й Богдан лиш бачились, іноді з дітьми, але з гіркотою помічали, що Соломія й Денис не лише байдужі одне до одного вони ледь приховували антипатію.
Через півтора року Богдан не витримав. Зробив пропозицію. Він кохав Світлану так, що почувався знову хлопчиськом, але хотів справжню сімю, не як у першому шлюбі. Таємні зустрічі йому вже не вистачали. Світлана, приголомшена, погодилась. Вона теж мріяла засинати поруч із коханим, разом готувати сніданки, дивитись фільми ввечері.
Вони обговорили все. Жити у їхніх малесеньких львівських квартирах було неможливо підліткам різної статі потрібні окремі кімнати. Продавши майно й додавши заощадження Богдана, вони купили просторий будинок у передмісті. Залишалось найважче: повідомити дітям.
Вирішили поговорити окремо. «Я не хочу жити з Богданом і його сином!» протестувала Соломія. «Зустрічайтесь, як і раніше! Нащо цей шлюб і будинок?» Світлана розуміла доньку, серце стискалось від жалю. Через неї Соломії доведеться звикати до чужих людей. Але Світлана знала: за кілька років донька покине гніздо, і тоді що? Порожнеча? Навколо були матері, які себе забули заради дітей, а потім вимагали того ж самого. Вона відмовлялась від такої долі. Спокійно, але рішуче вона відповіла: «Рішення прийняте. Але я завжди тебе почую, і ти залишаєшся моєю пріоритетом».
Соломія надулась, але не сперечалась. Її батько, нещодавно одружений знову, дзвонив дедалі рідше, і вона почувалась покинутою. Після довгої розмови вона неохоче погодилась, втішаючи себе, що мати її не зрадить.
З Денисом розмова була так само складна. «Чому я повинен жити з цією дівчиною та її матірю?» буркнув він. «Тому що я кохаю Світлану», спокійно відповів Богдан. «Тоді я їду до мами!» випалив син. «Як знаєш, сказав Богдан. Але мені буде боляче, якщо ти втечеш, коли стає важко. До речі, там у неї тісна однушка, а тут у нас будинок. Я хотів поставити футбольні ворота, щоб грати з тобою». Денис здався. «Але не розраховуй, що я вважатиму її сестрою». «Я прошу лише поваги», підсумував Богдан.
Соломія теж заявила, що їй байдуже до Дениса й вона більше з ним не розмовлятиме. Весілля було скромним, у родинному колі. У ресторані діти сиділи з похмурими писками, ясно висловлюючи свою думку про цю ідею.
За тиждень сімя заселилась. Кімнати облаштували за смаком кожного так само різним, як і їхні господарі. Соломія, рання пташка, прокидалась на світанку й тинялась по домівці, поки всі спали. Денис, нічна сова, сидів за компютером до ранку, а вихідні спав до
