Одна душа на двоє
Коли в родині з’явилися дві донечки, цілковито однакові, Марійка в пологовому будинку спочатку злякалася. Хоч вона й знала, що чекає на близнят, але коли їх принесли на году́вання, серце в неї затріпотіло.
«Як я їх розрізнятиму?» — думала вона, дивлячись на своїх малеч.
Але з часом Марійка призвичаїлася і вже знала, хто є хто, хоч усі навколо постійно плутали.
Оленка й Соломійка росли разом, ходили до садка, потім до школи. В старших класах вони дізналися, що з давніх пір люди вірили: у близнюків одна душа на двох. Вони відчували одне й те саме, хворіли одночасно, навіть закохувалися в одних хлопців.
Коли прийшов час закінчувати школу, обидві мріяли вступити до університету. Але під час зимових свят Соломійка раптом захворіла. Довго лікували, але навесні її не стало. Оленка в той момент відчула різкий біль у грудях, ніби щось розірвалося.
Батьки боялися за неї. «Ти тепер здаватимеш іспити за себе й за сестру», — казала мати. І Оленка, стиснувши зуби, здала все на відмінно.
Після похорону дівчина вирішила: «Піду вчитися на лікаря. Хочу боротися з хворобами».
Час загоював рани. Оленка закінчила інститут і почала працювати в лікарні. Одного разу вона зустріла Андрія. Здавалося, щастя нарешті усміхнулося їй. Але одного разу їй приснилася Соломійка — ніби попереджала. Незабаром Оленка дізналася, що Андрій зраджує їй.
«Дякую, сестро», — подумала вона, коли розійшлася з ним.
Потім був ще один випадок: коли вона їхала на чергування, машина раптом заглохла. Незабаром Оленка побачила жахливу аварію — саме там, де вона могла опинитися.
«Це Соломійка вже вдруге врятувала мене», — зрозуміла вона.
А одного разу, коли Оленка йшла через дорогу, у неї раптом розірвався браслет сестри. Вона нахилилася підняти намистини — і в цю мить на переході збили людей.
Тепер Оленка знала напевне: сестра завжди поруч. Вона жила за двох — і відчувала це кожного дня. Бо їхня душа була однією на двох.
