Мене звати Марія. Зараз я опинилася між двох вогнів: ризикую посваритися або з рідною сестрою, або з коханим чоловіком. Серце болить, а розум мовчить, не підказуючи виходу.
Моя старша сестра Оксана завжди ставилася до мене неоднозначно. На три роки старша, вона змалку ревнувала мене до батьків. Їй здавалося, що мені купують більше ляльок, солодощів, одягу. Хоча насправді тато з мамою любили нас однаково. Просто я більше раділа дрібницям, а вона сприймала їх як належне.
Пам’ятаю, як Оксана забирала в мене іграшки лише для того, щоб викликати сльози, а не щоб гратися. І з роками її ставлення не змінилося.
Коли я зустріла свого майбутнього чоловіка, Тараса, Оксана стала ще холоднішою. За моєю спиною вона шепотіла батькам, що мій шлюб недовговічний. Мені тоді було 22, Тарасу — 24. А Оксані — 25, і в неї навіть намрії про стосунки не було.
Після весілля ми з Тарасом жили у його матері. Та незабаром вона вийшла заміж за іноземця й виїхала, залишивши нам свою двокімнатну квартиру у Львові.
А потім помер дідусь Тараса й заповів йому ще одну двокімнатну квартиру в іншому районі. Так у нас опинилося відразу два житла.
Ми вирішили одне здавати, а гроші відкладати на навчання сина — Ярослава. Йому 12, і ми знаємо, як швидко летить час.
А Оксана, ніби женучись за мною, невдовзі після мого весілля поспіхом вийшла заміж за першого зустрічного — Сергія. Людину ліниву й безвідповідальну, який ледве зводить кінці з кінцями. Та попри це, сестра народила йому трьох дітей. Вони вчетверо тіснилися у крихітній «гостинці», купленій на матпоміч і скромні гроші батьків.
Мені завжди було шкода племінників: бідненькі, часто голодні, постійно хворіють. Батьки допомагали Оксані грошима, але їхні можливості обмежені — пенсії ж великі не бувають.
Ми з Тарасом довго приховували від сестри, що здаємо квартиру. Майже півтора року вдавалося мовчати. Та врешті вона дізналася.
І ось одного разу вона прийшла до мене з прямим запитом:
— Марійко, ну ти ж розумієш! — ледве не плакала сестра. — Ви здаєте квартиру, а ми тут, як оселедці у банці! Поруч чудова школа мистецтв, наша Софійка мріє про танці, а Дениско хоче вчитися музиці! Ну допоможи! Пустіть нас безкоштовно, а потім Сергій влаштується, я вийду на роботу — і почнемо платити хоч щось. Ми ж рідні!
Дивлячись на неї, я відчувала дивну суміш жалю й страху. Жалю до дітей — і страху за наше майбутнє.
Я розповіла все Тарасу.
— Ні! — різко відповів він. — Хіба через мій труп! Ця орда перетворить квартиру на руїну, а грошей ми не побачимо! Їхній Сергій влаштується? Та він за все життя й дня нормально не пропрацював! А твоя сестра ще четвертого народить — аби не працювати!
Я намагалася переконати чоловіка, що це тимчасово, що їм просто важко зараз.
— Ти сама віриш у те, що кажеш? — з гіркою посмішкою спитав він. — Дай їм палець — всю руку відкусять. Ні! Я вже шукаю нових орендарів!
Вранці мені подзвонила Оксана:
— Ми вже майже все зібрали! Залишилося кілька коробок — і ми переїжджаємо! Чекай на нас!
Я сиділа з телефоном у руках і не знала, що відповісти. Не сказала, що вони даремно збирають речі… Не сказала, що ми не пустимо…
Я боюся засмутити маму — у неї слабке серце. Будь-який стрес може коштувати їй життя.
Боюся остаточно втратити сестру — і водночас боюся зруйнувати стосунки з чоловіком.
Я перед вибором, що розриває мене на частини.
Серце просить допомогти рідній крові. Але розум і спогади про дитячі образи нагадують: Оксана завжди брала, але ніколи не віддавала.
А Тарас… Він завжди був поруч: підтримував, допомагав, разом зі мною будував наше життя. І тепер просить одного — захистити нашу працю, нашу сім’ю, наше майбутнє.
І я розумію: як би не було боляче, мені доведеться сказати «ні».
Я маю знайти в собі сили відмовити сестрі. І хай вона сердиться. Хай ненавидить. Я обираю свого чоловіка, свого сина, нашу сім’ю.
Та як же важко робити цей вибір… Який же гіркий усвідомлювати, що рідна кров може поставити тебе перед такою страшною дилемою.
Іноді любов до близьких вимагає не лише м’якості, але й мужності сказати «ні», коли це необхідно. Бо справжня родина — це не лише кров, а й ті, хто йде поруч у житті, хто береже твій дім і твоє серце.
