Сестра мого чоловіка завжди вважала, що це саме ми повинні пестити її дітей.
Вона обожнювала говорити натяками. Коли вона промовляла: «Ой, якби хтось узяв діточок на той новий мультик», це значило, що мій чоловік має негайно кинути справи й вести небожів у кіно. А коли лунало: «Яка ж нині чудова погода, а ви вдома сидите», це була прохання відвести їх у парк на атракціони. Звісно, за наші кошти.
Я ж ніколи не розумію натяків. А коли вони ставали вже зовсім прозорими, просто вдавала, що не зрозуміла. Хочеш щось — проси прямо. Без цих вивертів. А ось мій чоловік завжди з першого разу ловив думки своєї сестри.
Він любив небожів. Навіть занадто, як на мій смак. Почуття Олени зрозумілі — бажання, щоб діти розважалися різноманітно, теж. Але я вважаю, що догляд за дозвіллям дітей — справа батьків. Дідусі, бабусі, дядьки чи тітки не мусять брати це на себе.
Звісно, іноді можна й чужих діток потешити. Все ж родина. Але це не обов’язок! Ось недавно були іменини нашого небожа, Андрійка. День народження вже минув, і ми подарували гарний подарунок. Та Олена, як завжди, прийшла з натяками. Мабуть, їй здався кепським подарунком якісний велосипед. Хоча він коштував чимало. Олена ж вважала, що хлопчикові варто б відправитися на вихідні до Європи. І їй разом з ним, адже малечі не можна самостійно подорожувати.
Мовою натяків це звучало так: «Андрійко так мріяв побачити Європу». Але розшифрували ми це лише на день святкування, коли брат передав їй торт, а не путівку. Мене тоді не було — працювала. Чоловік поїхав один. Він подарував небожеві подушки, з яких складалося його ім’я. Довго шукали в інтернеті щось особливе для такого дня. Зазвичай у їхньому домі таке не святкували.
З кожним роком прохання Олени ставали все вибагливішими. Мене це вже дістало. Та чоловік так полюбив небожів, що я нічого не могла вдіяти. Він завжди мріяв про власних дітей, але щось не склалося. Тому всю увагу переніс на дітей сестри. Їй достатньо було попросити їх скривити солоденькі обличчя й натягнутим голоском щось випросити — і мій чоловік біг виконувати їхні бажання. Я це розуміла, а він не вірив, що його сестра здатна так гидко використовувати дітей. І раптом я завагітніла.
Відразу ж сказала чоловікові. Він зрадів так, ніби на світі не було щасливіших людей. Почав танцювати навколо мого живота, мов навколо вогню. І коли Олена знову завела про поїздку, він, звісно, відмовив і повідомив, що скоро в них буде власна дитина. Тоді сестра образилася й попросила його піти. Потім набрала мене й почала сходити з розуму. Кричала, як я посміла завагітніти. Звинувачувала, що це спеціально, щоб її діти страждали. Я навіть слухати не стала — поклала слухавку.
Після цього прийшли небожі й принесли мальовані власноруч листівки. На них було написано: «Дядьку, будь ласка, не кидай нас» та «Навіщо тобі свої діти, якщо в тебе вже є ми?». Вони підстерігли його біля роботи. Цікаво, хто ж міг підказати їм таку чудову ідею. Навряд чи самі додумалися б до такого тексту. Хто саме — не знаю. Та Олена прорахувалася, бо ефект вийшов протилежним.
Чоловік повернувся додому з тими листівками й докоряв себе за те, яким був дурнем усі ці роки.
— Я просто безглуздий дурень! — почав він пародіювати дітей. — «Дядьку, у нас мікрохвильовка зламалася, їжу після школи гріти не можемо, газу боїмося. А у мамочки грошей на нову нема, купи, будь ласка!» Ось же вона завжди так робила! Підмовляла дітей, а ті благали. А я чомусь вірив. Ну й дурень!
Він миттєво змінив свою позицію. Раніше допомагав Олені, скільки міг, віддавав останні гроші, аби небожам було добре. Тепер же сів і записав у блокнот усі суми, які витратив на дітей сестри.
Олена ж виявилася настільки нахабною, що прийшла до нас додому розмовляти.
— Раз у вас скоро буде своя дитина, може, брате, подаруєш нам щось востаннє? Я більше не прийду. Авто мені треба, щоб діток возити, — заявила вона з порога.
У відповідь чоловік сунув їй у руки свої записи і вимагав повернути кожну копійку. Дав пів року. І випровадив за двері.
— Іди. Тобі ще на роботу влаштовуватися, — кинув їй услід.
Тепер подруги Олени пишуть мені у всіх соцмережах. Звинувачують, що через мене діти залишилися без їжі та чоловічої опіки. Я їх усіх посилаю. Олена й так непогано влаштувалася — чоловік відмовився від батьківської спадщини, їй дісталося все, включаючи житло. Колишній чоловік теж залишив їй квартиру, щоб жила з дітьми. Тепер вона в одній живе, другу здає, ще й аліменти отримує.
Не думаю, що вона пропаде. А в нас теж усе добре.
