Сестра чоловіка знову приїхала на все готове, але цього разу її зустрів порожній стіл
Знову вони в суботу приїдуть? Ми ж домовлялися нарешті провести вихідні тільки вдвох, поїхати до лісу, я страшенно втомилася після цієї напруженої робочої неділі з річним звітом!
Її слова пролунили чітко і натягнуто в маленькій кухні з білою глянцевою плиткою. Маряна стояла біля миття, змиваючи піну з тарілки, і кидала на чоловіка погляд через плече. Олексій сидів за столом, похнюпившись над чашкою з остиглим чаєм, та нервово крутив край лляної скатертини.
Мар’янко, що я мав сказати їм? тяжко видихнув він, намагаючись звучати примирливо. Оксана зателефонувала, сказала, що вони з Павликом і Назаром скучили за нами. Племінник хоче до дядька! Не міг же я відмовити рідній сестрі, тим паче, вони вже все спланували.
Скучили? Маряна так сильно перекрутила кран, що той аж скреготнув. Витерла руки рушником і стала навпроти чоловіка, схрестивши руки. Лесю, вони були у нас два тижні тому. І ще до того на Великдень приїжджали на три дні! І завжди одне й те саме приїжджають з порожніми руками, сідають за стіл, їдять усе, що я готувала пів вихідного, залишають гору брудного посуду й їдуть.
Олексій скривився. У його родині вважалося, що рідних треба приймати завжди, не зважаючи на свої справи й втому.
Маряна, чого ти рахуєш, хто скільки зїв? пробурмотів він, відсуваючи чашку. Це ж сестра, рідна кров. У них зараз з фінансами непросто, Павлові зарплату обрізали, Оксана скаржилась. Може, провідаємо, пообідаємо разом. Я ж сам у магазин схожу, все куплю! І посуд потім сам помию, обіцяю.
Маряна криво посміхнулася. Вона чула ці обіцянки стільки разів… Олексій справді ходив по продукти та купував хліб, воду і найдешевшу ковбасу, щиро вважавши, що цього вистачить для гостинного столу. Все решта від мяса до салатів і випічки завжди було на плечах Маряни. З посудом те саме: чоловік після ситного обіду просто засинав, а вона лишалася сам-на-сам із горою жирних тарілок.
Вони були в шлюбі вже шість років. Квартира спадок від її бабусі, і юридично це було тільки її житло. Олексій заробляв непогано, але більшість зарплати йшла на оплату кредиту за машину та допомогу його батькам. Маряна ж працювала старшою провізоркою у великій мережі аптек, мала гідний дохід, і саме її гроші йшли на основні побутові витрати: продукти, комуналку, ремонт техніки та відпустку.
Маряна була гостинною. В перші роки шлюбу пекла пироги, готувала складні ситні страви для родини чоловіка і їй це навіть подобалося. Але з часом вона помітила, що для Оксани її дім став своєрідним безкоштовним рестораном: сестра була гучна, впевнена у своїй винятковості і цілком відкрито користувалася гостинністю брата.
У пятницю ввечері Маряна вирушила до Сільпо. Тележка була повна: треба взяти мяса для відбивних (Оксана не їсть курятини), червону рибу для бутербродів, декілька сирів, овочі, ціни на які, здавалося, такі ж важкі, як і в Києві дороги після дощу, та улюблений торт для племінника.
На касі вона поглянула на чек із сумом: майже три тисячі гривень. Ті гроші вона спершу планувала відкласти на нові зимові черевики, бо старі вже зовсім зносились. Тепер нове взуття доведеться відкласти.
Вдома ледве дійшла. Олексій затримався на СТО, тож пакети довелося піднімати на пятий поверх самій (ліфта нема). У коридорі вона з полегшенням поставила сумки, роззулася. Зі спальні долинав притишений голос чоловіка: певно, повернувся і говорить із кимось телефоном.
Збираючись віднести продукти на кухню, Маряна пригальмувала біля відчинених дверей: чула розмову Олексія по гучномовцю.
Та бери, поки діє знижка на раннє бронювання! різко лунала сестра. Ми ж вже давно хотіли у цей турецький готель. Ультра все включено, море перед носом. Павлик днями аванс взяв, одразу все оплатили. Дорого, десь шістдесят тисяч гривень пішло, ну нічого для себе живемо!
Ого, круто, в голосі Олексія повага. Але ж ти казала, що у Павла премії немає, економите?
Оксана зареготала у слухавку:
Ой, Лесь, не сміши. Економимо ясно! Вже два місяці нічого не купуємо лишнього: макарони з сосисками та й усе. Ніяких ресторанів, делікатесів. Зате на вихідні до вас твоя Марянка завжди все так накриє, що ні в одному кафе такого не зїси. Ікру дає, мясо запікає, салати крутить. Ми за суботу-неділю так обїдаємось, що до середи можна йогурти їсти. Дуже вигідно! Ще скажи, щоб рибки червоної купила Назар любить. Ну все, завтра на годину приїдемо, приймайте нас голодними!
Гудки. Олексій приязно фиркнув у телефон і поклав його на ліжко.
Маряна стояла у коридорі, сумки тисли на пальці, але фізичний біль дорівнювався до того, що коїлося на душі. Крижана хвиля образи та гніву піднялася із низу живота й стисла горло.
В очах потемніло: то у них, бач, нема грошей? На Туреччину шістдесят тисяч гривень знайшли. А вона намагається економити на собі, харчує тих розрахованих родичів рибою, бо їм так вигідно!
Вона плавно відійшла до кухні, поставила пакети, увімкнула світло. Подивилась на свою вичищену до блиску кухню та на ті продукти, на які витратила сил і грошей і щось у ній ніби розірвалося. Замість звички бути гарною невісткою залишилася суха впевненість.
Маряна не стала кричати. Вона зробила все спокійно та послідовно.
Мясо для відбивних в морозилку. Дорогі сири, рибу, копчену ковбасу до щільного контейнера вниз холодильника за каструлі. Торт розрізала навпіл: одна частина в контейнер, другу на тарілку під кришкою.
На столі не залишилося нічого. Повна чистота.
Вечір минув спокійно. Вона зварила гречку, розігріла вчорашні котлети. Олексій, вийшовши зі спальні, поїв, не помітивши відсутності святкового меню, і завмер перед телевізором. Про гостей він не згадав, певно, вирішив, що Маряна все підготує, як завжди.
У суботу тиша. Маряна прокинулася пізно, помилася, випила кави з сиром, неспішно снідала й узялася за книжку біля вікна. Олексій досі спав. Зазвичай у цей час вона вже метушилася на кухні, майструючи салати, соуси, перевіряючи духовку. Але не сьогодні.
Об одинадцятій Олексій прокинувся, зайшов на кухню, і, не відчувши знайомого запаху смаженого, здивовано подряпав потилицю.
Маряно, ти не готуєш? Оксана з сімєю за годину будуть. Що, плита зламалася? він заглянув у порожню каструлю.
Не зламалася, не відриваючись від книжки, відповіла Маряна. Просто сьогодні вихідний і в мене, і у плити.
Олексій розгублено кліпав очима.
Як це? А чим гостей пригощати?
Не знаю, Лесю. Можеш зварити їм гречку ще є пару котлет із вчора. Якщо мало магазини довкола відкриті, гаманець твій в коридорі.
Чоловік розсміявся нервово вирішив, що вона жартує.
Ну досить сердитись, приготуємо щось разом! Де те, що ти звечора принесла? Бачив же пакети важкі були.
Продукти купувала на тиждень. Не для того, щоб комусь спонсорувати Туреччину, цього разу Маряна підняла на нього гострий погляд. Я випадково чула, як ти із сестрою говорив. Все до останнього слова. І скажу відразу: безкоштовна їдальня закрилася.
Обличчя Олексія почервоніло. Він намагався щось виговорити, але тут у коридорі зазвучав дзвінок.
Гості приїхали якраз до обіду.
Олексій кинувся зустрічати їх. Розчахнув двері і квартира миттєво наповнилася галасом, тупотом та запахом дешевих парфумів.
Ну нарешті! гриміла Оксана. Пробки страшні… О, Мишко, привіт. Де наші тапочки? Назаре, обережно з тією курткою, не бийся об стіни!
На кухню зайшла з натиском Оксана. Барвистий костюм, волосся в хвіст. За нею Павло, високий, кремезний, із хмурим обличчям, і Назар, уткнувшийся в телефон.
Оксана оглянула кухню, втягнула ніздрями повітря, зморщила носа.
О, Маряно, привіт… А чого це у вас… нічим не пахне? Столи порожні. Ви що, ще не сідали? Ми ж голодні, навіть снідати не стали, щоб твої відбивні зїсти!
Маряна спокійно закрила книжку, поклала її на підвіконня, повернулася до гостей.
Вітаю. Обід не готувався й не готується. У нас справжній вихідний.
Оксана моргнула кілька разів, дивлячись на Лесика, який мявся, як школяр.
Як це?! Лесю, ти казав, що чекаєте нас! Ми гості, у нас хлопчик росте, йому режим важливий! тон Оксани перейшов у вереск.
Якщо у Назара режим треба було погодувати перед дорогою. Або заїхати в кафе, спокійно відказала Маряна одразу.
Павло роздратовано сів на табурет.
Це що, жарт? Ми через весь Київ їхали а тут голодно?! Маряно, годі смішити, викладайте салати!
Слово салати прозвучало грізно, та Маряна навіть не кліпнула.
Ніяких салатів нема, Павле. І відбивних, і риби теж. Учора я випадково почула ваш із Оксаною телефонний діалог, і дізналася, що мій дім, виявляється, чудова економія перед турецьким відпочинком.
Оксана захолола і втупилася в Олексія.
Лесю! Ти при ній говорив на гучному? визвірилась вона, видаючи себе.
Олексій опустив плечі.
Оксано, я не знав, що вона поруч… Думав, на кухні…
О, думав він!.. Оксана в один момент спалахнула. І навіть якщо так, що з того?! Ми рідня, зобовязані одне одного підтримувати! У вас дітей нема, грошей дівати нікуди, а у нас сімя, витрати! Міг би допомогти сестрі й племіннику! Не збідніли би ви від куска мяса! Скупі!
Маряна випросталася. Її очі стали вузькими.
По-перше, у моїй квартирі ніхто нікому нічого не винен. Це мій дім. По-друге, мої гроші не фонд для спонсорування чужих відпочинків. За три місяці ваші візити обійшлися мені майже у дванадцять тисяч гривень. Я краще витрачу їх на себе, а не на тих, які за спиною жартують, що вдало прилаштувалися на моїй шиї.
Ти рахуєш кожен шматок, що зїв мій син?! Оксана мало не хлипала, Павле, ти чуєш? Яке приниження!
Павло піднявся, стиснувши кулаки.
Ей, господине, не забувайся. Ми до брата приїхали, не до тебе.
Павле, досить! вперше твердо втрутився Олексій, став перед дружиною. Не смій розмовляти з Маряною так у її домі.
Її домі? Оксана засміялася. А ти тут хто? Без слів сидиш? Скажи жінці своїй, щоб до кухні побігла і годувала свою родину!
Олексій подивився сестрі в очі. Вперше він побачив у ній не рідню, а нахабну, вимогливу людину. Йому стало соромно: і за пакети з дешевою ковбасою, і за те, що не бачив, як тулилася Маряна з важкими сумками. За безхарактерність.
Моя дружина нікому нічого не винна, Оксано, голос був твердий, з металом, і Маряна здивовано подивилася на чоловіка. І прислуговувати вам більше не буде. Ти думаєш тільки, як би прийти до нас поїсти. Жодного разу не цікавились, чи не потрібно нам допомоги, навіть тістечка з собою не принесли.
Ось як! Оксана взялася за голову. Проміняв сестру на жадюгу-провізорку! Та ноги моєї тут не буде! Мамі все розповім хай знає, кого виховала!
Розказуй кому хочеш, холодно відповіла Маряна. Двері ось там. По дорозі купіть Назару сосисок зекономите.
Оксана схопила сина, ледь не випустивши з рук телефон.
Павле, йдемо, тут нас зневажають! Гроші їм дайте ще задихнуться від жадібності! вона гриміла, пролітаючи коридором.
З шумом обулись та вивалилися на сходову клітку, грюкнувши дверима так, що у прихожій затрусилися ключі на гачках.
Запала незвична тиша.
Маряна видихнула. Її трясли руки, але душа ніби звільнилася від тягаря.
Олексій стояв у коридорі, підходить, торкнувся її плеча:
Маряно… Пробач. Я був сліпий. Мені здавалось, це просто родинні посиденьки. Я не бачив, як вони користуються… Тобою користуються.
Маряна поглянула на нього. У нього в погляді справжній жаль. Вона розуміла, як важко йому це далося, але він вибрав свою сімю.
Головне, що ти тепер це зрозумів, Лесю, тихо, але впевнено сказала вона. Я не проти рідних. Але я вимагаю поваги до себе і до нашого дому. Якщо захочуть у гості нехай вибачаться, прийдуть із тортом і гарним настроєм. А до того часу ні.
Договорилися, кивнув Олексій, трохи соромязливо посміхаючись. Раз сьогодні ми вдома вдвох і нікого немає, може, замовимо піцу? Я заплачу. Все, що захочеш. І посуду мити не треба.
Маряна розсміялася, вперше за кілька днів по-справжньому.
Давай піцу. І ввімкни той фільм, який давно обіцяли подивитись.
Поки Олексій замовляв доставку, Маряна відчинила холодильник та дістала другу половину свіжого шоколадного торта. Нарізала собі шматок, зробила каву й сіла за чистий стіл. Впереді були затишні вихідні тільки для них двох.
Підписуйтеся, ставте вподобайку та залишайте свій коментар.
