— Та ж це сестра! — скрикнув чоловік, коли його сестричка влаштувала шашлики прямо на моїх трояндах! Моя відповідь сягнула двох метрів…
Уяви собі: дісталася нам від матері його дача у спадок. Ну, як дача — просто назва. Старий хатка, паркан із трьох дощок і ділянка, заросла бур’янами аж по коліна. Мій чоловік, як і більшість, подивився на це й мовляв: «Та продаймо, кому треба».
А я… уперта жінка! Вчепилася в цю землю. Уявила собі, як тут буде красота. Цілий рік жила цим. Вклала майже всі гроші й, звісно, силу.
Сама фарбувала стіни, наймала робітників на дах. А найголовніше — розвела квітник. Не просто грядки, а справжню маленьку мрію! Троянди, півонії, гортензії… Доглядала за кожною квіткою, як за дитиною.
Чоловік спершу сміявся, а потім, побачивши результат, навіть поважати почав. «Ну ти, Оленко, даш!» — казав він. І я була щаслива. Це було моє місце сили.
Але радість тривала недовго. Про нашу «фазенду» дізналася його сестра — моя золовка Тетяна. Жінка суто міська, до землі байдужа, але відпочити на вже облаштованій ділянці — це вона любила.
Однієї суботи без попередження під’їхала машина. Висипається Тетянчина родина: вона, її чоловік і двоє дітей.
— Оленко, приві-і-т! Ми до вас на шашлики! — лунає її голос.
Я оніміла, але що поробиш — родина. Провела їх по хаті, запропонувала чаю. А вони, не роззувшись, прямо на чисту веранду. І почалося…
Друже, це було не відпочинок, а справжній напад. Її чоловік поставив мангал прямо на мої плетисті троянди. Діти носились по клумбах, ламали квіти.
А сама Тетяна командувала: «Оленько, принесіть нам огірків!», «Де у вас рушники?». Після них — гора сміття, витоптаний газон і знищені квіти.
Я стояла серед цього і ледве стримувала сльози.
Але це був лише початок. Вони почали приїздити щосуботи. Не прибирали за собою, посуд не мили. Одного разу я приїхала — а вони мої садові рукавички використали для мангалу!
Ввечері я спробувала поговорити з чоловіком. Говорила, що вкладаю в цю дачу душу, що мені боляче. А він тільки зітхав:
— Оленько, я тебе розумію. Але це ж сестра! Незручно відмовити. Ми ж родина.
Тоді я зрозуміла: скандалу не уникнути. Моя «маленька мрія» ставала шашликовою зоною. А моя «родина» просто мене не поважала. План помсти зрі
