30 листопада 2025 року
Сьогодні моя племінниця Зоряна приїхала до мене в гості, а потім обурилася, що я її не годував. Я живу в Києві, а моя сестра Марина мешкає у Львові. Її донька мріє вступити до університету, що розташований у нашому місті, і незабаром жити в гуртожитку. Тож Зоряна завітала на кілька тижнів, мабуть, щоб скласти якісь іспити або оформити документи особисто. Я не вникав у ці формальності, лише знаю, що приїзд перед вступом звичний крок. Сестра домовилася, що Зоряна поживе у мене поки.
Хто ж мав накрити на стіл? Питання про їжу ми не обговорювали. Якщо мати мовчить, то вони самі вирішують, хто і що купуватиме. Я підходжу до вітальні, бачу, як Зоряна сидить і дмухає на обличчя. Запитую, у чому справа. Вона відповідає, що думала, що я її підживлю теплим обідом. Я миттєво відрікся: «Я не лише їжу тобі не підготую, а й живу за власним графіком. Зараз я мушу терміново вийти! Передай мамі, щоб вона переказала тобі грошей на картку, купиш собі сирки, булочки й випєш чаю. Чай, до речі, теж купи у мене його скінчилося! Ну що ти, вже 18!»
Мама Зоряни давно зі мною не розмовляла, і вона не знає, що коли діти вилетіли з гнізда, мій чоловік вирушив у невідоме, а я затиснулася в роботі. Мій графік справжній марафон, тож я буваю вдома рідко, а сил на домашні справи майже не залишилось. Спати й спокійно спати це вже розкіш.
Я не планую жертвувати нічим заради гостьової. Приємно, без сумніву, зустрітись із Зоранною. Вона виросла, стала жіночною, проте я вже не та вільна, швидка тітка Люда, що колись могла приготувати навіть слона, не шкодуючи часу й сил. Нехай сама купує продукти, нарізає, варить, смажить і парить. А ще краще нехай купує щось готове, щоб не зіпсувати плиту чи квартиру.
Тож вона розсердилась, потиху й спокійно злюсь кожен день, сподіваючись на повний пансион з мамою. Не знаю, чи все влаштується. Важко раптом перестати бути доброю і зручною, адже я роками підтримував мирні стосунки в колі близьких. І досі я залишаюсь мирним: надав безкоштовну кров, хоча й без «додаткових» послуг. Пішов до психолога за порадою, як мяко пояснити рідним, що я вже не така функціональна, як раніше. Тепер треба менше на мене розраховувати.
У підсумку зрозумів: коли втрачаєш енергію, треба вчитися казати «ні» і не жертвувати собою заради чужих очікувань. Це мій особистий урок.
