**Щоденниковий запис**
Сьогодні рано вранці дзвонила Олеся Миколаївна: “Привіт, це Дарина, ваша майбутня невістка. Хотіла б зустрітись, поговорити. Коли вам зручно?”
Серце стислося від цих слів майбутня невістка. Що за новини? Андрій нічого не казав про весілля.
“Здрастуйте, Дарино. Сьогодні о шостій у мене вдома, чекатиму.”
Що вона хоче? Невже вагітна? Напевно, спеціально, щоб Андрій одружився. Знайомі історії…
Ну й що він собі думає? Вона ж йому не пара. Наш син архітектор, перспективний, з квартирою, машиною, розумний, гарний. Усі дівчата мріють про такого, а він обрав її…
Прибралася, купила чай та цукерки. На душі тривога.
Дарину бачила кілька разів, і відразу не сподобалася. Андрій приводив її познайомитись, потім просто на чай. А після кожного візиту я йому виливала всю правду:
“Сину, ну що в ній такого? Худа, невисока, звичайна. Зараз чоловікам подобаються інші! Вона тобі не пара!”
“Мамо, я її люблю, і вона для мене найкраща! А ще вона чудово готує її борщ просто божественний!”
Особливо боліло те, що раніше він хвалив лише мої страви…
Дарина прийшла точно вчасно, принесла тістечка кошики з кремом, які я люблю. “О, хитра, підлещується!”
“Олесю Миколаївно, не буду вагатися. Андрій зробив мені пропозицію, і я погодилась. Він боїться вам сказати, що ви погано сприймете.”
“Звичайно погано! Чого ж мені радіти?”
“Я пропоную вам угоду. Послухайте мене.”
“Я знаю, що ви самотужки виховували Андрія. Вийшли заміж через дитину, а щастя не вийшло. Чоловік пішов. Мені теж виховувала мама батько помер рано. Тож я знаю, як це рости без тата.”
“Ви вклали в сина всю душу. Дякую вам. Він добрий, чуйний, вихований це ваша заслуга.”
Я кивнула. Так і є це моя гордість.
Дарина продовжила:
“Ви мрієте, щоб він одружився з багатою, успішною красунею. А тут я. Проста, звичайна, без статків. Ви в розпачі, правда?”
Я знизила плечима. Саме так.
“Ось що буде: Андрій вас не послухає, ви посваритесь. На весілля не прийдете. Розповідатимете всім, який поганий син. А ми будемо щасливо жити. Ви будете гніватися, ігнорувати нас. Я народину дитину а ви відмовитесь бачити онука.”
“Моя мама стане його улюбленою бабусею, а ви самотньою, злобною жінкою, яку ніхто не відвідує. У лікарні до вас ніхто не прийде, бо з сином ви в сварці. Так і проживете без родини, без радощів.”
“Або… Ви подумаєте і приймете наш вибір. Я не така вже й погана. Мене люблять на роботі, мама мною пишається. Я буду гарною дружиною й матірю. Головне ми любимо один одного.”
“Коли Андрій скаже про весілля, підтримайте його. Вам не обовязково мене любити, але ставтеся з повагою. Я теж готова змінити ставлення.”
“На весіллі ви будете на почесному місці. Коли народиться дитина ви будете бажаною гостею. У нас буде спільна мета щастя Андрія. Обміркуйте й подзвоніть мені. Дякую за чай.”
Після її відходу я довго сиділа біля вікна. Вона права. Якщо я почну війну залишуся сама. А якщо…
“Алло, Дарино… Я згодна. Не хочу втрачати сина. І онука мені даватимете на вихідні?.. І ще що ти кладеш у свій борщ, що він так його хвалить?”
Вона засміялася:
“Ваш борщ не гірший, Олесю Миколаївно! Справа в спеціях. Рада, що ви погодились. Андрій казав ви мудра мати.”
**Минуло три роки**
“Андрію, подивись на Олежка ну твоя копія! Який гарний хлопчик! Дарино, дякую за ту розмову…”
“Що за розмова?” здивувався син.
“Та так, у нас із Дариною є свої секрети,” підморгнула я невістці. Вона відповіла мені тим же.
**Урок:** Іноді гордості варто поступитися, щоб не втратити щось важливіше.
