Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!

Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!

Коли син розчинив двері своєї квартири у Львові, Ганна Іванівна, переступивши поріг, з тривогою в голосі запитала:

— Ти один?

— Ну так… — здивовано відповів Андрій.

— А де Олеся?! Вже пішла? Все, кінець? — голос свекрухи тремтів від хвилювання.

— Мам, ти про що? — Андрій пожав плечима, не розуміючи, до чого ці питання.

— Значить, я запізнилася… — Ганна Іванівна важко зітхнула, пройшла у вітальню й сіла на край дивана, ніби боялася зайняти забагато місця. — Пізно приїхала…

— Мам, що трапилося? — Андрій насторожився, відчуваючи, як у грудях прокидається тривога.

— А ти хочеш сказати, що все гаразд?! — вона кинула на нього погляд, повний підозри, наче він приховував якусь страшну таємницю.

— А що, хіба щось не так? — Андрій збентежився, не розуміючи, до чого валить мати.

— Сину, поясни мені зараз же, що це за маячня?! — Ганна Іванівна полізла в сумку, дістала звідти листівку зі зів’ялою трояндою й рішуче сунула її Андрію. — Вранці знайшла це у своїй поштовій скриньці. Запрошення на розлучення!

Андрій узяв листівку, пробігся очима по тексту, написаним охайним почерком: «Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення! Ваша невістка Олеся». Він завмер, не вірячи власним очам.

— Мам, ти серйозно думаєш, що це правда? — спитав він, намагаючись приховати збентеження.

— А ти хочеш сказати, що це я сама собі написала?! — Ганна Іванівна розвела руками, її голос дрижав від образи й гніву.

— Та ні, просто… Олеся? Серйозно?

— Хто — Олеся?

— Ну, твоя невістка…

— Андрію, годі крутити! Розповідай все, як є! У вас що, до розлучення дійшло? Ви ж і року не прожили разом! Де вона зараз?

— Мам, заспокойся, усе нормально. Олеся на роботі… напевно. Вранці все було, як завжди. Це, скоріш за все, жарт якийсь. Через борщ, мабуть…

— Жарт? Через борщ?! — Ганна Іванівна подивилася на сина так, ніби він остаточно з’їхав з глузду. — Ти хочеш сказати, що через борщ можна так жартувати?!

— Ну так, через борщ, — Андрій незграбно почухав потилицю. — Вона учора вперше зварила. Ну, я сказав, що… не дуже вийшло. Не як у тебе.

— І що далі? — свекруха прищурилася, відчуваючи, що історія набуває драматичного повороту.

— Вона розсердилася, хотіла борщ вилити. А потім заявила, що не буде готувати, поки я його не з’їм. Ну, я у відповідь бовкнув, що, мовляв, подам на розлучення, якщо вона перестане варити. Жарт же…

— Жарт?! Ти сказав їй про розлучення — як жарт?! — Ганна Іванівна зірвалася з дивану, її очі блищали праведним гнівом.

— Ну, я потім пояснив, що пожартував, але сварка вже розгоралася…

— Все, сину, весь у батька! — вона рішуче попрямувала на кухню. — Де цей борщ? Принось його сюди!

— Навіщо? — Андрій збентежився, ідучи за матір’ю.

— Будемо їсти. Ти зрозумів?

— Мам, він несмачний…

— Я тобі зараз покажу «несмачний»! На кухню, живіше!

Ганна Іванівна рішучим кроком знайшла каструлю з борщем, поставила її на плиту, запалила газ.

— Іди сюди! — її голос звучав, як наказ командира на полі бою.

— Мам, ну… — Андрій спробував заперечити, але змовк під її суворим поглядом.

— І ще — принось ключі від квартири!

— Це навіщо? — він завмер, не розуміючи, до чого вона веде.

— Принось, сказала!

Андрій, понуро опустивши голову, приніс ключі. Мати миттєво забрала їх і сховала у кишеню своєї старенької куртки.

— Сідай за стіл! — наказала вона, розливаючи борщ по двох тарілках.

Вона перша взяла ложку й почала їсти, не відводячи погляду від сина. Андрій неохоче послідував її прикладу.

— І це ти називаєш несмачним? — Ганна Іванівна підняла брову, добиваючи свою порцію. — Нормальний борщ!

— Ну, у тебе все одно смачніше… — пробурмотів Андрій, шкрябаючи ложкою по тарілці.

— У мене тридцять років досвіду! А твоя дружина тільки вчиться! Живо бери ложку й їж, поки не прохолоне!

П’ять хвилин за столом панувала мертва тиша, яку порушували лише звуки ложок і рідкісне хлипання. Коли Андрій доїв, він простягнув руку:

— Мам, я все. Давай ключі.

— Не дам, — Ганна Іванівна лукаво посміхнулася. — Спочатку виконаєш домашнє завдання.

— Яке ще завдання? — Андрій остовпів.

— Отакє. Он там, на полиці, лежить книга «Кулінарні шедеври для всієї родини». У неділю ми з батьком прийдемо до вас у гості. І ти, мій любий, особисто приготуєш три страви з цієї книги!

— Я?! — Андрій мало не подавився. — У мене ж дружина є!

— Ні, ні, сину. Дружина твоя розве що цибулю поріже. Все інше —— Якщо хочеш свої ключі назад — готуй, а поки що батько тобі вечерю принесе, бо тепер твоя кухня на замку!

Оцініть статтю
ZigZag
Шановна свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!