**Щоденник Оксани**
Ми з чоловіком Іваном весело поверталися з ресторану після мого дня народження. Вечір вийшов чудовим були родичі, колеги, навіть люди, яких я бачила вперше. Я завжди довіряла Івану, тому не заперечувала проти його вибору гостей. Краще мовчати, ніж сперечатися.
Оксанко, сказав він, ключі глибоко в сумці? Вийми їх.
Я відкрила клатч, шукаючи на дотик. Раптом різкий біль, і сумка впала на підлогу.
Чому кричиш?
Щось укололо.
Ну що ж дивного? Там же цілий хаос!
Я мовчки підняла сумку, дістала ключі й забула про інцидент. Втомлена, мріяла лише про душ і ліжко. Але вранці палець почервонів, опух, а біль став нестерпним. Я згадала вчорашній укол і перетрясла клатч. На дні лежала довгенька іржава голка.
Що це?! Я викинула її, продезинфікувала рану й пішла на роботу. Та вже за обідом мене ознобило.
Іване, прокричала я йому, у мене гарячка, біль у тілі Я знайшла ту голку! Вона ж іржава!
Лікаря треба!
Та ні, вже все добре.
Але до вечора стало гірше. Я ледве дочекалась кінця зміни, поїхала додому таксі й звалилася на диван. Уві сні до мене прийшла бабуся Марія, яку я ледь памятала. Вона вела мене полем, показуючи трави для відвару.
Хтось бажає тобі лиха, сказала вона. Але ти маєш вижити, щоб дати відсіч.
Я прокинулась у холодному поті. В двері вже стукав Іван. Побачивши мене, він аж зблід:
Подивися на себе у дзеркало!
Я не впізнала свого відблиску: бліда, з порожнім поглядом, неначе тінь. Я розповіла про сон, але Іван вважав це маренням. Вперше ми сварилися так люто. Він хотів силою тягти мене до лікарні, але я впала, вдарившись об кут. Він вийшов, хлопнувши дверима.
Проте вранці ми поїхали у село, де колись жила бабуся. Дорогою я спала, але, наближаючись, раптом прокинулась:
Он там.
Я ледве вилізла з авто, знайшла трави зі сну й повернулася додому. Відвар допоміг, але ненадовго. Вночі бабуся знову прийшла:
Хтось наслав на тебе порчу. Купи голки, прочитай замовляння й поклади одну у сумку Івана. Ворог уколеться і ми дізнаємось, хто це.
Я так і зробила. Наступного дня Іван розповів:
Сьогодні Ірина з сусіднього відділу порпалась у моїй сумці й укололась. Дивилася на мене з такою злістю
Який у тебе зв’язок з нею?
Та ніякий!
Тоді я зрозуміла: це вона підкинула голку. Бабуся вкотре зявилась уві сні й пояснила, як повернути зло. Незабаром Ірина важко захворіла.
Ми з Іваном поїхали на могилу бабусі. Я прибралася, поставила квіти й прошепотіла:
Вибач, що не приходила. Ти врятувала мене.
Раптом відчула, ніби хтось торкнувся мого плеча. Обернулась нікого. Лише легкий вітерець коливав квіти.
