Ось перероблена історія з українськими реаліями:
Гарні зміни
Ганна Іванівна вийшла з під’їзду й зупинилася. Трохи примруживши очі, подивилася на небо, прикидаючи, чи буде дощ, і лише тоді кивнула сусідкам, що сиділи на лавці. Пішла далі, піднявши підборіддя. Жінки, які замовкли, коли вона з’явилася, зразу ж зашепотіли, кидаючи на її спину недобрі погляди.
Скільки років Ганні Іванівні — ніхто не знав. Вже кілька рок на пенсії, а виглядала добре: пофарбовані в міру волосся, струнка фігура, ані живота, ані зайвих складок. Одні казали, що їй трохи за п’ятдесят, інші — що вже шістдесят. А найзаздрісніші шепталися, що вона й за сімдесят перевалила, просто пластика врятувала.
— Та чого б їй погано виглядати? Чоловік був справжній, не пив, не бив. Спокійно пішов до молодшої. Один син — не докучає. Ні внуків, ні кішки, ні собаки. Живи та радій. Якби не мій пропащий, то й я б, може, такою королевою ходила.
— Ти? Королевою? Сміху не треба, Марійко! — сусідка штовхнула ту, що говорила, у бік.
— А чого? Якби мій Тарас, на щастя, не пив, то й я б так жила. Вийшла б з дому, глянула на вас згори та й пішла собі гуляти.
Сусідки реготали.
— Диви, Василь очей із Ганни не зводить, навіть роботу кинув, — промовила одна.
— Та не діжде він тут. Шукав би собі простішу, — зітхнула інша.
— А чим Василь поганий? Не п’ї, не курить, руки золоті, — заступилася за нього третя.
— Чого ви такі зливі, бабусі? Годі Ганні Іванівні кістки перемивати. Не заздріть, — кинув їм Василь і продовжив підстригати кущі.
Ганна знала, що її обговорюють. Чула уривки фраз, бачила погляди. Але давно перестала звертати на це увагу.
Життя в неї було, як у багатьох: чоловік гарний, уважний, і жінки за ним бігали. Скільки сліз через це пролила… А коли він пішов, то й жити не хотілося. Тільки заради сина зібралася. А відтоді чоловіків до себе не підпускала.
Син Олесь вже під тридцять, а ще не одружений. Ганну це не тішило. Невже нормально, щоб дорослий син з мамою жив? Дівчата в нього бували, але до весілля не доходило.
Не всі їй подобалися. Чесно кажучи — жодна. Але не забороняла. ЗнаНічого не сказала Ганна, а в душі подумала, що коли Василь принесе ту дивовижну візочку для Златки — вона йому обов’язково посміхнеться.
