Щастя доньки дорожче
Ганна Миколаївна живе сама і постійно скаржиться сусідам на невдячну доньку та онуку, які покинули її одну.
— Я їм присвятила все життя, а вони — найближчі — виявилися жорстокими та безсердечними, не оцінили цього й кинули мене на поталу долі.
Ганна Миколаївна, ще досить міцна літня жінка, нарікає на рідних, але не згадує, що донька Оксана щомісяця дає їй гроші, а онука Соломія не раз намагалася помиритися з бабусею. Та ставила умову — тільки після розлучення з чоловіком. Соломія щоразу гірко зітхала й ішла геть.
У Соломії тепер своя родина — вона вийшла заміж за Тараса. Обоє закінчили університет і влаштувалися на роботу. Живуть у його матері, але планують взяти квартиру в іпотеку, тим більше чекають на дитину.
Як вона вийшла за Тараса — це окрема історія. Скільки довелося витерпіти від Ганни Миколаївни, своєї бабусі.
Одного вечора Соломія прийшла додому й радісно з порогу оголосила:
— Мамо, бабусю, ми з Тарасом вирішили одружитися! — Їй було дев’ятнадцять, усе життя попереду, вона сміялася від щастя.
Бабця повільно підняла на неї очі — чи не почулося? А мати Оксана опустила голову й мовчала. Соломія не розуміла, чому вони не радіють.
— Мамо, бабусю, ви ж почули? Я виходжу заміж!
— Не буде цього! — різко відрізала Ганна Миколаївна. У онуки одразу зник настрій.
— Як це не буде? Що з вами, бабусю? Мамо… Я думала, ви порадитесь за мене.
— Ти, мабуть, вагітна? — суворо спитала бабуся.
— Ні, з чого ви взяли? Хіба якщо заміж, то одразу вагітна?
Оксана сиділа мовчки, уникаючи погляду доньки.
— Ну й добре. Тоді забудь про цю ідею, поки не закінчиш навчання. Сідай вечеряти.
— Не хочу, ми з Тарасом їли піцу. — Онука розгублено дивилася на них. Дивно: мати мовчить, а вона так спішила поділитися радістю.
— Мамо, чому ти мовчиш?
Оксана немов прокинулася, насупила брови й, кинувши боязкий погляд на бабусю, важко зітхнула:
— Соломійко, бабуся права. Рано тобі заміж, треба навчання закінчити. Зараз не модно так рано виходити.
— Мамо, мені байдуже, що модно! Ми з Тарасом кохаємо одне одного. І я вийду за нього, що б ви не казали. Вже вирішили.
Бабця не втрималася й зі злістю кинула доньці:
— Ось дочекалася! Яблуко від яблуні недалеко котиться. Твоя донька збирається за такого ж голодранця, як і ти колись. Добре, що я вчасно зупинила…
Соломія не розуміла. Батька вона ніколи не бачила. Глянула на матір — та ще нижче похилила голову.
— Бабусю, мати теж збиралася заміж? За мого батька?
— АБабця знизхільно відповіла: “За кого там виходити? За такого ж бідолашного студента без копійки, як і твій Тарас.”
