**Щастя у шматочках**
День почався з дзвінка від мами — вона просила прикрутити полицю на кухні. Наступного дня Ярослав заїхав до неї, але вдома її не виявилося. Квартира була відкрита його ключем. Полиця лежала там, де й обіцяла мати, а от дриль… Де ж вона? Мабуть, на антресолях, завалених старим непотрібом.
Він став на стілець, відчинив дверцята — ось вона, дриль! Потягнув за шнур, той зачепився, дриль зісковзнула і зачепила вазу. Та розбилася на дрібні шматочки. Ярослав проклинав себе, знаючи, як мати дорожила нею. Зібрав уламки, прикрутив полицю та поїхав. По телефону пообіцяв матері, що купить нову вазу до 8 Березня. Але легко не відбулося — мати довго жалкувала.
Час минав, але такої ж вази ніде не було. Вже в останню суботу перед святом Ярослав натрапив на неї… у руках у дівчини. Продавець сказав, що це останній екземпляр. Він підійшов, вибачився та розповів, як розбив вазу і що мати не пробачить, якщо він не знайде такої самої.
Дівчина, Оксана, після паузи посміхнулася і простягнула йому вазу. «Беріть, рятуйтеся від маминих докорів». Вона взяла іншу, а Ярослав — ту саму.
На виході з магазину вони заговорили. Він жартував, вона сміялася. Незабаром він запросив її у гості — до мами на 8 Березня. Оксана здивувалася, але погодилася.
Наступного дня вони разом прийшли до матері Ярослава. Та була в захваті і від подарунка, і від Оксани. «Бачиш, сину, усе до кращого — якби не ваза, не було б і такої дівчини поряд», — сміялася вона.
З того дня життя Ярослава змінилося. Вони з Оксаною почали проводити все більше часу разом: гуляли парками, обговорювали фільми й книги, будували плани. Він познайомив її зі своєю донькою, яка приїхала на канікули, і, на щастя, вони відразу знайшли спільну мову. Оксану зворушила його доброта та турбота. А мати Ярослава часто згадувала той день, коли син випадково розбив вазу, і казала, що це був знак долі. Сама Оксана дивувалася, як одна випадкова зустріч може призвести до такої щирої близькості.
За півроку вони одружилися. Весілля було скромним, але дуже теплим. Мати Ярослава сказала тост, знову подякувавши долі за розбиту вазу. А Ярослав, дивлячись на дружину, знав — вона та, кого він чекав все життя. І щоразу, проходячи повз ту саму полицю, він з усмішкою згадував, як одна розбита ваза привела його до щастя, про яке він навіть не наважувався мріяти.
