Щастя по уламкам
Остап отримав дзвінок від мами — вона просила прибити полицю на кухні. Наступного дня він завітав до неї, але вдома її не було. Квартира була відкрита — він мав свій ключ. Полиця, як і обіцяла мама, лежала на столі, але от дриль… Де вона? Мабуть, на антресолях, завалених старими речами.
Вліз на стілець, відчинив дверцята — ось вона, дриль! Потягнув за шнур, той заплутався, дриль зісковзнула й зачепила вазу. Та розбилася на дрібні шматочки. Остап скрикнув, знаючи, як мама її любила. Зібрав уламки, прикрутив полицю та поїхав. Подзвонив матері, обіцяючи купити нову вазу до 8 Березня. Але легко не відбулося — мати довго прискіпувалася.
Час минав, а схожої вази ніде не було. Вже в останню суботу перед святом Остап натрапив на неї… в руках у дівчини. Продавець повідомив, що це останній екземпляр. Остап підійшов, вибачився й чесно розповів, як розбив вазу й що мати йому життя не простить, якщо не знайде такої самої.
Дівчина, на ім’я Соломія, після паузи усміхнулася й простягнула йому вазу. «Беріть, рятуйтеся від маминих докорів». Вона взяла іншу, а Остап — ту саму.
На виході з магазину вони заговорили. Він пожартував, вона сміялася. Незабаром він запросив її у гості — 8 Березня, до мами. Соломія здивувалася, але погодилася.
Наступного дня вони разом прийшли до матері Остапа. Та була в захваті від подарунка та ще більше — від Соломії. «Бачиш, сину, усе до кращого — не зламайся ваза, не зустрів би такої дівчини», — сміялася вона.
З того дня життя Остапа змінилося. Вони із Соломією почали проводити разом все більше часу, гуляючи парками, обговорюючи фільми та книги, будуючи плани. Він познайомив її зі своєю донькою, яка приїхала на канікули, і, на щастя, вони відразу знайшли спільну мову. Дівчина була зворушена добротою Остапа й його турботою. А його мати часто згадувала той день, коли син випадково розбив вазу, і казала, що це був знак долі. Соломія теж дивувалася, як одна випадкова зустріч може привести до такого щирого почуття. За півроку вони одружилися. Весілля було непишним, але дуже теплим. Мати Остапа виголосила тост, знову подякувавши долі за розбиту вазу. А Остап, дивлячись на дружину, усвідомлював, що знайшов ту, кого шукав все життя. І кожного разу, проходячи повз ту саму полицю, він з посмішкою згадував, як одна розбита ваза привела його до щастя, на яке він навіть не наважувався сподіватися.
