Щастя приходить, коли в нього вірять і чекатимуть
У восьмому класі з новорічного шкільного свята Олеся втекла з Ростиком. Їм захотілося побути наодинці, а раптом пішов великий сніг — немов хтось невидимий роздіряв снігову перину з лебединою пір’їною… І сніг падав, падав…
Ростик узяв Олесині долоні і притулив до своїх губ. Вони були холодні, а він грів їх своїм подихом. Вони змалку були друзями, але тепер їхні стосунки переросли в щось більше. Обоє розуміли, що дитинство вже минуло, хоч і не знали, куди воно поділося. Але вони все одно були разом. Вірили, що так буде завжди.
— Господи, як же давно це було… — думала Олеся. — І де тепер Ростик?
У свої тридцять два вона ще не була заміжня. Так склалася доля, а втім, її життя змінила мати, Наталка. Якби не вона, все склалося б інакше.
Олеся зростала звичайною дівчинкою. Любила грати, бігати, стрибати разом із вірними друзями Ростиком і Марійкою. Ростик із першого класу носив їй портфель, допомагав з математикою, боронив від собак і хлопців. Сам він жив у родині, де батько пив, часто виганяв дружину з сином із дому, і вони ночували в Олесиній хаті.
Наталка щоразу питала матір Ростика:
— Галю, ну чому ти терпиш все це? Розійдися з ним, це ж не життя…
— Живу заради сина, — відповідала вона.
— Хіба так можна? Що Ростик навчиться від батька? — але Галина лише знизала плечима.
Після таких розмов мати іноді казала доньці:
— Олесю, марно ти водишся з Ростиком.
— Мамо, він мій найкращий друг, сміливий і добрий! — заступалася дівчина.
— Виростеш — побачиш. Стане таким же, як і його батько. Хіба інших хлопців нема?
Та Олеся не слухала і бігла до Ростика. Він завжди був поруч: то ви пірнали у річку (він підтримував її, бо вона плавала не дуже впевнено), то стояли на кручі, одного разу ледь не зірвалися вниз.
Роки минали, а їхня дружба лиш міцнішала. Сусіда Марійка теж бігала з ними, так і дружили втрьох. Але, подорослішавши, Марійці сподобався Миколка із паралельного класу, тому вона трохи віддалилася від друзів — та вони її розуміли.
У восьмому класі після Нового року Олеся невпопад упала і зламала ногу. Перелом виявився невдалим, і вона потрапила до лікарні надовго.
Наталка плакала:
— Доню, як же так? Тепер назавжди кульгатою залишишся…
Олеся намагалася одужати, клялася собі швидше встати. Навіть лікар сказав, що вона дуже цілеспрямована. Незабаром вона зробила перший крок, потім другий, потім стала ходити з паличкою.
У лікарні її відвідували однокласники й класний керівник. Але жодного разу не було Ростика і Марійки. Однак він приходив щодня, ніс пиріжки з капустою, малинове варення, книги, які вона так любила читати.
Потім її виписали, але нога все ще боліла. Лікар порадив Наталці змінити клімат і вивезти доньку, що вона й зробила.
— Доню, їдемо на південь, до моєї сестри назавжди. Так лікар сказав.
— Мамо, я не хочу! У мене там нікого немає, а тут — усе!
Але мати не слухала.
Вони поїхали в невелике село біля моря, де жила сестра Наталки.
Прощання з друзями було важким. Особливо засмутився Ростик, і Олеся теж.
— Щоб не сталося, не забувай мене, — обійняв і поцілував її. Це був перший справжній поцілунок.
На новому місці вони оселилися у родичів. Олеся відразу ж написала листи Ростику й Марійці, але ті не дійшли. Вона не отримала й відповіді — адресу ж не знали. Мати постаралася. Вона була рада, що вивезла доньку від Ростика, а Олеся думала, що друзі її зрадили.
У новій школі дівчину прийняли погано. Вона кульгала, а діти — хоч уже й великі — сміялися й кликали її «кульгавкою».
Друзів не було. Вона читала книги, згадувала Ростика і ображалася на нього: тільки встигла поїхати, а він уже й писати не хоче.
Після школи Олеся вступила до інституту. Коли вона складала сесію, Наталка поїхала в рідні краї, а донька не змогла. Можливо, мати спеціально обрала цей час.
Олеся з нетерпінням чекала повернення.
— Забудь того зрадника, — сказала Наталка. — Він уже одружений і має дитину.
Дівчина була в розпачі. Закінчила інститут, стала вчителькою англійської. Ходила зОлеся не могла пробачити матір за все, що сталося, але одного дня зрозуміла, що лише віра в щастя і сміливість любити знову можуть зцілити її серце.
