5 травня, понеділок
Сьогодні повертався з роботи, дивився, як Оксана з важким виглядом йде до своєї квартири в Києві, на Оболоні. Завжди так: заходить, одразу вмикає телевізор на всю гучність, ніби намагається переконати себе, що хтось є поруч. Хоча донька Ярина вже давно вийшла заміж. А чоловік чоловік Тарас пішов до іншої.
Досі не віриться, як Тарас міг так вчинити. Двадцять чотири роки жили душа в душу, навіть не сварилися. Мріяли відсвяткувати срібне весілля у гарному ресторані, але доля розпорядилася інакше.
«Мамо, я ніколи не думала, що тато зробить таке», ридала Ярина.
«Донечко, не можна так. Він пішов від мене, не від тебе. Ти його дочка, і він тебе любить», умовляла її Оксана.
Вона не хотіла налаштовувати доньку проти батька, краще звинувачувала себе: «Напевно, недостатньо любила, не помічала чогось. Треба було більше часу приділяти родині, а не карєрі».
А Тарас познайомився з молодою дівчиною в кавярні, де сидів з друзями після роботи. Вона дивилася на нього сміливими каріми очима, і цей погляд запав йому в душу. Катерина так її звали. Все сталося швидко: зустрічі, ночі в її орендованій квартирі, а потім він закохався.
Оксані брехати довго не вийшло. Вона й сама відчувала щось недобре.
«Оксанко, я закохався. Знаю, що сильно тебе скривдив, але брехати не хочу», сказав він тоді.
Того вечора, коли Оксана тільки прийшла з роботи, задзвонив телефон. Сестра Наталя.
«Оксанко, я зараз зайду, треба поговорити».
Наталя прийшла з двома пакетами: вино, закуски. Оксана дивилася на неї здивовано.
«Наталко, до чого такий бенкет?»
«Яка там радість Моя Софійка вагітна. Їй ще й вісімнадцяти немає».
Оксана аж замерла.
«Серйозно? Але ж їй через три місяці вісімнадцять буде».
«Ось саме через три! А вже великий термін, навіть аборт не зробиш. А той хлопець, з яким зустрічалася, відмовився. Каже, не його дитина. Вона ж тусувала по клубах, хто його знає»
Наталя випила майже весь бокал вина одним ковтком.
«Ми з нею вирішили коли народить залишимо в пологовому. Та боюся, раптом потім ця дитина виросте й захоче знайти матір?»
Оксана ледь дихала.
«Наталко, ти в здоровому глузді? Це ж твоя рідна кров!»
«Та годі мені мораль читати, я не така ідеальна, як ти. Софійці треба коледж закінчувати, а не з дитиною сидіти».
Оксана задумалась.
«Якщо дівчинка народиться віддай її мені. Не кидай у пологовому. У мене є робота, квартира, гроші».
«Ще чого! А потім ти їй все розкажеш?»
«Ні, клянуся. Вона буде моєю донькою. Ніхто не дізнається».
Довго переконував, але Наталя здалася. Пізніше зясувалося, що для всиновлення потрібна повна сімя, а Тарас уже жив окремо. Хоча вони ще не оформили розлучення.
Софія народила здорову дівчинку. Навіть не подивилася на неї одразу написала відмову. А Оксана почала оформляти опіку. Допомогла подруга, яка працювала в органах опіки. Дитину назвали Соломією.
Коли нарешті забрав Соломію з пологового, Оксана взяла відпустку. Потім подзвонив матері, Ганні, яка жила недалеко.
«Мамо, мені треба щось важливе сказати».
Коли Ганна прийшла і побачила немовля в колисці, вона довго не могла вимовити слова.
«Доню що це?»
«Мамо, сідай. Зараз розповім».
Ганна була в шоці, коли дізналася про вчинок Наталі та Софії.
«Як так вийшло? Ми ж з батьком вас однаково виховували»
Оксана пояснила:
«Мамо, виручай. Соломійка твоя правнучка. Мені не хочеться кидати роботу, можеш посидіти з нею?»
«Та я ж не відмовлюся!»
Наталя після того не дзвонила, не цікавилася дитиною. Зате Ярина, коли приїхала, одразу полюбила Соломію.
«Вона буде моєю молодшою сестрою!»
Соломія росла доброю, розумною дівчинкою. Вже в чотири роки вміла грати в шахи.
А минулого тижня Соломії виповнилося пять років. Влаштували свято в кафе, запросили аніматора. Коли повернулися додому, хтось постукав у двері. На порозі стояв Тарас. Вигляд був такий, що одразу стало зрозуміло у нього не склалося з Катериною.
«Впустиш?»
«Чому ні?»
Соломія вибігла в коридор:
«У мене сьогодні день народження! А ви хто?»
«Їй пять років», сказала Оксана. «Це моя донька».
Тарас вийшов і повернувся з великою лялькою.
«Ой, яка гарна! Дякую!» Соломія схопила коробку і побігла в кімнату.
Оксана налила йому чаю.
«Оксанко, ти стала ще гарнішою. Дозволиш приходити до вас у гості? Я вже два роки сам. Розійшовся з Катериною».
«Але в мене є донька, і вона не твоя».
«Саме за це я тебе ще більше люблю. Я хочу, щоб вона називала мене татом».
