Ще цілий рік разом
Останнім часом Аркадій Миколайович сам на двір не виходив. Точніше, не ризикував із того моменту, як одного разу подався до поліклініки, а повернутись додому так і не зміг: забув і адресу, і навіть як його звати. Пішов він тоді не туди, куди треба, довго блукав навколо рідного району, аж поки очі не впізнали сезнайому будівлю старий годинниковий завод, де Аркадій Миколайович пропрацював майже пів століття.
Дивився він на цей завод, розумів, що точно щось важливе з ним повязане, а ось що саме і хто він сам згадати не міг, аж поки хтось не торкнувся його по плечу, підійшовши зовсім тихенько:
Миколайович! Дядько Аркадій, ви що, заблукали? А ми тут днями згадували, який у нас майстер був і друг. Аркадій Миколайович, ну що, хіба не впізнали мене? Це ж я, Юрко Акуленко, це ви з мене людину зробили!
У голові у Аркадія Миколайовича раптом щось клацнуло память повернулась, і Богом дане щастя згадати себе повернулось.
Юрко зрадів, обняв старого наставника:
Оце я вуса збрив сам себе не впізнаю! А що, Миколайович, може, у нас зайдете, чоловіки будуть раді?
Та давай іншим разом, Юрчику, щось втомився сильно, зізнався Аркадій Миколайович.
В мене авто тут поруч, підвезу! Я й ваш адрес памятаю, згадав Юра.
Відвіз він Аркадія додому, а Оксана Федорівна після того свого чоловіка одного вже нікуди не пускала, хоч з памяттю після тієї історії все устаканилось. Тільки разом ходили тепер і в парк, і в лікарню, й у магазин.
Але якось Аркадій прихворів температура, кашель, сили ніде немає. І Оксана сама мусила бігти до аптеки та в магазин, хоч і сама не дуже добре себе почувала. Ліки, продукти не наче так і багато, але слабкість її так накрила, що торба здавалась важчою за бараболю в жовтні. Оксана Федорівна зупинилась, перевела дух, і далі потягнула свою торбу додому. Пройшла ще кроків із пять, знову мусила ставати торбу поставила на білесенький сніг, і сама повільно присіла на доріжці перед домом.
Остання думка була нащо стільки тягнула, голова ж старенька вже, зовсім без глузду!
Добре, що сусіди саме виходили з підїзду побачили Оксану на снігу, підбігли та покликали швидку.
Оксану Федорівну забрали в лікарню, а сусіди підхопили торбу з продуктами й ліками та побігли дзвонити до її квартири.
Чоловік її, Аркадій, мабуть, вдома лишився, хворенький, я його не бачила пару днів, припустила сусідка Ніна Павлівна, Може, спить, Оксана казала, що йому все недобре Ой, старість не радість, зайду пізніше.
Аркадій Миколайович чути дзвінок чув, але кашель не дає і дихнути, вставати сил не вистачає ледь-ледь до дверей дійшов, та й знову поплив у дивний напівсон. Де ж його Оксана? Чому так довго немає?
Довго лежав, поки не почув ледь чутні кроки. І раптом до нього підійшла його жінка його Оксана, така рідна повернулась.
Аркадію, дай руку, обіприся на мене, вставай, кликала вона, а рука її була дивно холодна й слабка.
А зараз відкрий двері, швидко! прошепотіла Оксана.
Та навіщо? здивовано відповів Аркадій, але відчинив раз так сказала.
У квартиру одразу забігла Ніна Павлівна й Юрко, молодий колега:
Миколайович, чого ж ви не відкриваєте? Ми й дзвонили, і стукали!
А де Оксана? Вона ж тільки-но була тут? прошепотів Аркадій Миколайович, губи побіліли від здивування.
Та вона ж у лікарні, в реанімації, розгублено відповіла Ніна Павлівна.
По-моєму, марить, здогадався Юрко, і ледве встиг підхопити старого, бо той мало не впав у непритомність.
Викликали швидку виявилося, це був обморок через жарку та слабкість
Через два тижні Оксану Федорівну виписали з лікарні. Юрко привіз її додому на машині, а сусідка Ніна увесь час допомагала Аркадію Миколайовичу і він теж швиденько пішов на поправку.
Головне вони знову разом!
Як Аркадій Миколайович нарешті залишився з дружиною, обоє ледве стримували сльози.
Добре, що світ ще не зовсім без добрих людей, Аркадію, Ніна чудова жінка, памятаєш, як її дітки прибігали до нас після школи, ми їх борщем годували, домашні завдання з ними робили, а потім вона їх із роботи забирала?
Так, не всім добро памятається, але вона серце не втратила це так приємно, погодився Аркадій Миколайович.
І Юрко такий молодий був, а як я йому допоміг, наставником був, на ноги поставив. Молодь швидко старих забуває, а він, бачиш, мене не покинув.
За кілька днів Новий рік, Аркадію, добре ж, що ми знову разом! притулилась до чоловіка Оксана Федорівна.
Оксано, ти мені краще скажи як так може бути, що ти з лікарні до мене приходила й змусила двері відчинити? Я без тебе тут мало не загинув! нарешті відважився запитати Аркадій Миколайович.
Боявся, що дружина знову вирішить він зовсім розгубився з розумом, але Оксана Федорівна глянула на нього здивовано:
Так це й справді було? Мені лікарі казали була клінічна смерть, а я ніби у сні до тебе ходила! Я теж памятаю, як бачила себе в реанімації, потім з лікарні вийшла й прийшла до тебе
От так чудо з нами сталося на старості років! А я люблю тебе, як і раніше чи навіть більше, Аркадій Миколайович взяв її за руки, і сиділи вони так удвох, мовчки, дивились одне на одного, боялися навіть моргнути, щоб не розлучитися знову
Увечері, перед самим Новим роком, Юрко заїхав із гостинцями дружина йому пиріжків напекла. Потім зайшла Ніна Павлівна, всі разом пили чай із пиріжками, і так добре та тепло на душі стало.
Новий рік Оксана Федорівна й Аркадій Миколайович зустрічали вдвох.
Я загадала, що якщо зустрінемо Новий рік разом, то й цілий рік наш буде. Значить ще поживемо! радісно сказала Оксана чоловікові.
І обидва розсміялися, щиро, щасливо.
Ще цілий рік життя разом та це ж справжнє щастяЗа вікном сипав сніг, блимали вогники на ялині біля підїзду, а в квартирі пахло пиріжками й мандаринами. Аркадій Миколайович притиснув руку Оксани Федорівни до грудей, і вони сиділи біля вікна, дивлячись, як на темному небі раптом розгорілися кольорові феєрверки.
Ось воно, життя, прошепотіла Оксана, усміхаючись крізь дрібні сльози. Коли все погане здається не таким страшним, якщо поруч рідні.
І навіть коли світ змінюється ми залишаємося, відповів Аркадій, у голосі дзвеніла надія.
Сусіди святкували, хтось співав за стіною, на вулиці дівчата запускали ліхтарики. А старе подружжя сиділо за столом, тихо притулившись одне до одного, і в душі їхній жила вдячність за кожен день, за кожен погляд і за кожен момент, коли життя несподівано поверталося яскравими барвами.
Сніг йшов, як спокійний, добрий час. І в новому році вони знову зустрінуть кожен ранок разом, із чаєм, розмовами й любовю, що витримала навіть найважчу зиму.
А десь дуже глибоко, у теплому куточку серця, обидва знали: справжнє диво це не випадкова зустріч чи порятунок, а те, що вони досі поруч. І поки їхні руки стискаються, їхній новий рік неодмінно буде щасливим.
І так вони сиділи, слухаючи, як тихо тікали години, коли починалося щось нове, а старе залишалося з ними навік память, турбота, ніжність. І попереду був цілий рік разом.
