Ще в сьомому класі вона попередила подруг, що цей хлопець буде її чоловіком.
Марічка ще в сьомому класі сказала своїм однокласницям, що Дмитро це її хлопець, і коли прийде час, вони обовязково одружаться. Ніхто з подруг не сперечався.
Тепер дівчата навіть боялися подивитися на Дмитра, адже бабуся Марічки вважалася відьмою. Вона жила в своєму селі, займаючись темними справами, а Марічка вчилася чорній магії у місті, іноді навідувавшись до бабусі.
А Дмитро? Дмитро взагалі не звертав уваги на Марічку. Весь свій вільний час він проводив у дворі з Оленкою. Оленка з дитинства була неповноспроможною й пересувалася на візочку.
Не знаю чому, але саме Оленка запалила йому в серце. Можливо, через її скромність чи доброту, але щось у ній його причарувало. До того ж вона була розумною, і з нею Дмитру було цікаво. Вони вже кілька років проводили разом увесь вільний час.
Одного разу Дмитро вийшов з дому й попрямував до двору, де сиділа Оленка. На шляху йому перегорнула Марічка.
Привіт, Дмитре.
Привіт, відповів він, намагаючись обійти її.
Не хочеш пройтися містом? спитала Марічка.
Сьогодні ніяк. Вибач.
Марічка злісно стиснула губи, дивлячись, як Дмитро підходить до Оленки, вітається, і вони починають жартувати й сміятися. Чорна хвиля гніву й заздрості залила її серце. Як же вона плакала, коли ніхто не бачив.
Минув рік. Дмитро теж возив Оленку то до річки, то в ліс, то на луки, де росли ромашки. Ввесь вільний час вони проводили разом.
Марічка перетворилася на чорнобриву красуню. Всі хлопці не могли відвести від неї очей така вона була струнка й гарна. Але Дмитро все одно бачив у своєму серці лише Оленку. Тепер вони кохалися по-справжньому, не так по-дитячому, як колись.
І ось одного дня, коли Дмитро йшов до Оленки, його знову зупинила Марічка.
Привіт, Дмитре. Знову до своєї безногої йдеш? Що в ній знайшов? Візьми краще мене. Тільки зі мною будеш щасливий у цьому світі. Адже ти знаєш, що я кохаю тебе зі школи.
Знаю, відповів Дмитро, але я кохаю Оленку.
Чим вона краща за мене, ця куця курка?
Не знаю. Але те, що краща це безперечно.
Дмитре, ти ж знаєш, що мені не треба докладати багато зусиль, щоб ти мене покохав. Моя бабуся найсильніша. Але я не хочу цього. Хочу, щоб ти сам мене полюбив. Скажи, що мені зробити? Я все виконаю.
Дмитро зупинився й повернувся до неї.
Зроби так, щоб Оленка почала ходити. Тоді я візьму тебе, вимовив він.
Відтоді Марічка весь свій час проводила з Оленкою. Вона приходила до неї зранку й поверталася пізно ввечері. Тепер у Дмитра ледь залишався час побачитися з Оленкою. А та не заперечувала. Вона робила все, що їй казала Марічка: пила відвари, мазала ноги зіллям, вправлялася.
Дмитро, спостерігаючи, почав розуміти, наскільки сильно вона його кохає, якщо заради нього робить усе це.
Минуло чотири місяці.
Якось увечері Дмитро, як завжди, пішов у двір, де Марічка доглядала Оленку. Він помітив, що майже всі сусіди вийшли на балкони й уважно спостерігали…
Марічка, тримаючи Оленку за руки, вела її далі й далі від візка. Сьогодні обидві були найщасливішими дівчатами у світі. Втомлені, але радісні, вони сіли на лавку. Дмитро підійшов, приголомшений.
Дмитре, можу запитати тебе кілька слів? сказала Марічка, відходячи від Оленки.
Він підійшов.
Що, час? похилив голову Дмитро.
Який час? здивувалася дівчина.
До весілля, тихо відповів він.
Ні, Дмитре, усміхнулася Марічка. Я хотіла попросити вибачення за свою настирливість. Магія безсила перед любовю.
Взагалі магія нічого не може змінити в житті, якщо людина цього не хоче.
Тепер Оленка й Марічка найкращі подруги. У сімї Оленки й Дмитра народилася донька. Марічка знайшла собі хлопця, якого не виносить і нікому не показує. Каже, що він льотчик
