Через кілька тижнів після весілля я підслухала розмову мого чоловіка з матір’ю — і те, що я почула, заморозило мене від страху.
Оксана була переконана, що її союз з Тарасом — це початок справжньої казки, сповненої щастя і світла. Їх випадкова зустріч в затишній кав’ярні у Львові, швидке знайомство за чотири місяці до пропозиції руки і серця, а потім весілля в ніжних рожево-золотих тонах здавалися їй втіленням мрії. Її матір, Наталія Іванівна, не приховувала свого захоплення Тарасом, називаючи його «ідеальним зятем». Але після свята врожаю, що святкували всією родиною, ця ілюзія розбилася, як крихке скло під ударами долі.
Після вечері Оксана піднялася у свою кімнату за коробкою із сімейними реліквіями — старими листами та фотографіями. Спускаючись по скрипучих сходах старого будинку, вона завмерла: з вітальні долинали приглушені голоси. Тарас говорив, і кожне його слово проникало в її серце, як гострий клинок:
— Наталіє Іванівно, я б ніколи не одружився з нею, якби не ваші гроші.
В Оксани перехопило подих, ноги підкосилися. Мати відповіла тихо, але твердо:
— Тихіше, Тарасе! Вона може почути. Потерпи трохи. Як тільки її справи на роботі налагодяться, зможеш піти. Вона занадто слабка, сама не впорається.
Тарас хмикнув, у голосі відчувалося роздратування:
— Але ви не забудьте про останній платіж до Нового року. Без нього я не залишусь.
Оксана ледь дісталася до кімнати, тримаючись за перила, щоб не впасти. Її світ руйнувався. Мати заплатила Тарасу, щоб він одружився з нею. Усе — його ласкаві слова, турбота, обітниці біля вівтаря — це була брехня, куплена за брудні гроші. Біль захлеснув її, як крижана хвиля, але Оксана вирішила: вона дізнається правду до кінця.
Вона нишпорила в його речах, поки він спав, і знайшла докази — банківські виписки з переказами від матері, позначені як «витрати», «перший внесок», «фінальний платіж». У його пошті — листи про борги, прострочені кредити, відчайдушні прохання до друзів позичити грошей. Тарас був по вуха у фінансовій ямі, і мати витягувала його за рахунок доньки. Кожен його погляд, кожен дотик тепер викликали у Оксани тремтіння від огиди. Розмови з матір’ю перетворювалися на тортури — вона хотіла кричати, виплеснути цей яд, але мовчала, збираючи сили. Питання терзали її душу: невже мати справді вважає, що вона не гідна кохання? Чи було в цьому шлюбі хоча б щось справжнє?
Оксана вирішила: їх зрада не залишиться в тіні. На Новий рік, коли родина зібралася за великим столом в будинку матері, вона підготувала свій хід. Під ялинкою лежала подарункова коробка, перев’язана червоною стрічкою.
— Це тобі, мамо. Ти заслужила, — сказала Оксана, дивлячись їй в очі.
Наталія Іванівна з посмішкою відкрила коробку і одразу зблідла. Всередині були роздруківки банківських переказів — незаперечні докази.
— Що це значить? — прошепотіла вона, голос тремтів.
— Це докази того, що ти купила мені чоловіка, — Оксана говорила спокійно, але всередині бушувала буря.
Тиша зависла, як перед грозою. Тарас випустив ложку, яка брязнула об тарілку.
— Оксано, я все поясню… — почав він, але його голос був жалюгідним, як у загнаного звіра.
— Не треба. Ти отримав свої гроші. Цей шлюб завершено.
Мати розридалася, впавши на стілець:
— Я зробила це заради тебе! Ти хвора, слабка! Я не хотіла, щоб ти залишилась сама!
— Ні, ти зробила це, щоб тримати мене під контролем, — голос Оксани здригнувся від болю. — Вітаю, мамо. Ти купила мені чоловіка і втратила доньку.
Вона вийшла з дому, залишивши їх у гробовій тиші. Холодний вітер бив її в обличчя, але сльози вже висохли. На початку року Оксана подала на розлучення. Тарас не противився — маски були зірвані, і йому не було чим захищатися. Мати дзвонила, благала пробачити, але кожен її дзвінок був як відлуння зради, від якого Оксану трясло. Стрес підірвав її здоров’я — серце калатало, руки тремтіли, але друзі і довгі години з терапевтом допомогли їй піднятися з цього пекла.
Тепер вона вільна. Вперше за довгий час Оксана дихає повними грудьми, не озираючись на брехню і ланцюги, що сковували її. Ця свобода дорожча за всі багатства світу. Вона дивиться у майбутнє, де немає ні Тараса, ні материнських інтриг, і розуміє: вона вистояла. А як би ви вчинили на її місці? Чи змогли б пережити такий удар і знайти в собі сили йти далі?
