«А якщо батьки справді розійдуться?» Від цієї жахливої думки у Славка стиснуло в животі й захотілося плакати.
Троє друзів йшли зі школи. Весняне сонце світило прямо в очі. Хлопці жартували один з одного, штовхалися й сміялися. Біля дому Івана вони зупинилися.
— Підеш вечором кататися з нами на ровах? Ми вчора з Дмитром так класно гарцювали парком.
Славко насупився. Він давно благав батька привезти велосипед із гаражу, але той завжди не мав часу. То прийде з роботи пізно, коли вже стемніє, то просить почекати до вихідних, а потім забуває або відмовляється через справи.
— Підеш? — повторив Іван і штовхнув Славка в плече.
— Не знаю. Ровар у гаражі. Якщо тато прийде раніше…
— А сам не можеш його взяти? Гаразд, ми о сьомій будемо в парку, під’їжджай. — Іван виставив долоню, і хлопці по черзі вдарили по ній.
Біля наступного під’їзду Славко попрощався з Дмитром. «Може, справді пошукати ключ від гаражу? Тато ставив туди машину лише зимою. Навряд носить його з собою», — подумав Славко і поспішив додому. Жив він далі за всіх друзів.
Дома Славко переодягнувся і відразу почав шукати ключ. Але в шухляді шафи, де батьки зазвичай тримали дрібниці, його не було. Він ще пошукав, але незабаром кинув і вирішив сісти за уроки. Якщо їх не вчинити, мати точно не віддасть ключ.
З уроками Славко впорався за півтори години. Навіть сам здивувався. Зазвичай це займало більше часу. Зашурхав замок у дверях. «Мама!» — зрадів Славко і вибіг їй назустріч.
— Привіт, — втомлено сказала мати й пройшла з пакетом на кухню.
Славко пішов за нею. Вона розкладала продукти й ховала їх у холодильник.
— А чому макарони з котлетами не їв? Знов перекушував бутербродами? Постав на місце, — мати подала йому пачку гречки.
— Мам, де ключ від гаражу?
— Навіщо тобі?
— Хочу взяти велосипед.
— А уроки зробив? — мати зачинила холодильник і подивилася на Славка.
— Зробив, можеш перевірити, — з готовністю відповів він.
— Ключ… — мати оглянула кухню блукаючим поглядом. — Не пам’ятаю. Почекай батька, він точно знає.
— А коли він прийде? Вночі? — сердито вигукнув Славко. — Друзі вже давно катаються. Навіщо взагалі забирали його в гараж? Залишили б на балконі. Тато прийде, і вам буде не до мене. Ви ж і дня не можете прожити без сварки. Набридло, — буркнув він, усвідомлюючи, що сьогодні на велосипеді не покатається.
Настрій різко впав. Він розвернувся й пішов у свою кімнату, гучно хлопнувши дверима.
Останнім часом батько часто затримувався на роботі. Вони з матір’ю щодня сварилися, кричали один на одного. Славко занадто часто чув слово «розлучення».
Він не міг уявити, що батьки розійдуться. Так, тато рідко цікавився його життям, вони втрьох давно нікуди не ходили. Одного разу батько повернувся вчасно. За вечерею спитав, як у Славка справи в школі. Він почав розповідати, але швидко замовк, помітивши відсутній погляд батька. Той не слухав, думаючи про своє.
Тут же вступила мати: що батькові байдуже, що він не займається вихованням, а зараз у сина складний вік, коли увага та приклад дуже важливі… Славко тоді замкнувся у кімнаті, намагаючись не слухати. Але чи можна не чути, коли батьки голосно кричать?
У всіх його друзів нормальні сім’ї. Іван з татом часто їздять на рибалку, ходять на футбол. Дмитро взагалі рідко гуляє — увесь час з батьками кудись їздить на машині. Славко зітхнув.
Він сидів, підтягнувши ноги до грудей, тримав у руках книжку, але навіть не заглядав у неї. У кімнату зайшла мати, сіла на край ліжка й простягнула руку, щоб погладити його по голові. Славко відвів її.
— Я знайшла ключ від гаражу. Якщо уроки вивчив… — провинувато почала вона.
— Вивчив, казав же, — перебив її Славко.
— Гаразд, тоді одягайся. Підемо разом.
Славко захлопнув книжку, кинув її на ліжко, схопив светр і натягнув його через голову.
— Я готовий, — весело сказав він.
— Тільки пообіцяй, що на дорогу не виїжджатимеш. Катайся в парку або тротуарами, — сказала мати, піднімаючись.
Гараж був недалеко, за п’ять хвилин пішки. Славко ледве відчинив іржавий замок, потягнув важкі двері. Відчинилися вони із скреготанням.
— Скільки можна казати, щоб петлі змастив, — буркнула мати, заходячи всередину.
Вона ввімкнула світло, і під низькою стелею спалахнула гола лампочка. На полицях і в кутах стояли коробки, лежали інструменти й непотрібні речі. У кутку стояв старий кухонний стіл і два табурети. Гараж був схожий на комору, куди складали все, що вже не потрібно, але викидати шкода.
ЖерВони вийшли з гаражу разом, і Славко вперше за довгий час відчув, що між батьками з’явилося щось справжнє — немов маленький промінь надії, який може перерости у щось більше.
