Що ти собі дозволяєш
…Вдаривши будильник по металевій голівці, Левко Риба встав із ліжка й босими ногами поплентався на кухню. А там його чекав справжній шок. За столом, закинувши одну струнку ніжку на іншу, сиділа Оленка. Одета вона була в кокетливий мереживний фартушок. Точніше — на ній більше нічого й не було. Останній факт так збентежив Рибу, що він навіть заплющив очі.
— Коханий, ти прокинувся! — Оленка, немов метелик, злетіла з табурета й повисла на шиї здивованого Левка. — А я вже сніданок приготувала!
— Правда? І що це? — спитав він, розглядаючи волокнисту незрозумілість.
— Ну як же, Левчику? Це брокколі на пару.
Левко ніколи не їв «брокколі на пару». Він звик снідати чимось більш звичним.
— Може, трішки майонезику? — несміливо запропонував він, нездатний жувати безбарвну безсмаквяну масу.
Але, побачивши, як на переносицю Оленки зсуваються її ідеальні брови, Левко поспіхом відмовився від ідеї:
— Звісно, любима! Без майонезу!..
«За що мені таке щастя?» — думав він, допожовуючи сніданок. Але думка ця стосувалася зовсім не брокколі. А богині, яка сиділа на давно не фарбованому кухонному табуреті посеред його кухні. «Ця Німфа!.. Русалка!.. Весілля — тепер моє!..»
***
Вперше Левко Риба побачив Оленку в театрі, де працював електриком останні тридцять років. Одного разу, лагодячи перегорілий прожектор, він направив світло на сцену й… побачив її! Ефірну, ледь помітну, мов примара, вона ввірвалася в його серце. І з того часу йому не було спокою.
Ні, Левко Риба не був із тих, хто бігає за кожною спідницею! Що, власне, дивно для чоловіка, який працює в театрі. У цьому розсаднику краси й культури Левко мав репутацію порядного й чесного. Можливо, саме за ці рідкісні якості небеса й подарували йому Оленку?
***
Нашвидку погладивши бритву, Левко почав збирався на роботу.
— Може, сорочку погладиш? — несміливо звернувся він до Оленки.
Але «німфа-русалка» була зайнята чимось більш важливим — переглядом соцмереж у телефоні.
— Коханий, а давай сам? — промуркотіла вона, не відводячи очок від екрану.
— Ну, сам — так сам! — не став заперечувати Левко.
Оскільки він не знав, де в цю ранню пору ховалася праска, то просто розгладив сорочку трохи вологою рукою. Розв’язавши цю складну проблему, він схопив робочий чемоданчик, чмокнув Оленку, що лежала на дивані, й побіг на роботу.
Лише в трамваї Левко зрозумів, що щось не так. Оглянувши себе з ніг до голови, він усвідомив: у його робочому чемодані явно не вистачало пакетика із бутербродами чи контейнера з теплими котлетами.
«Нічого страшного, у буфеті щось перехвачу!» — змирився Левко.
***
«Коханий, перекинь мені тисячу гривень. Сьогодні педикюр!»
Прочитавши повідомлення від коханої, Левко трохи розгубився. Він і не знав, що педикюр може коштувати так дорого! Та, незважаючи на урчання в животі, він не хотів засмучувати Оленку.
«Якщо що, у Степана позичу до зарплати!» — подумав він, натискаючи кнопку «переказати». Краса ж вимагає жертв!
За півгодини до кінця робочого дня Риба отримав друге повідомлення від своєї німфи:
«Забери в супермаркеті авокадо й безлактозне молоко на вечерю! Цю-цю!»
Із перерахованого Левку було знайоме лише слово «молоко». Він довго блукав між полицями, шукаючи незвичні продукти. Нарешті, зневірившись, він звернувся до продавниці.
— Скільки вам авокадо? — ввічливо запитала дівчина, несучи пакет із молоком до овочевого відділу.
Левко знову розгубився. Він ніколи не бачив, як купують авокадо. Та щоб не виглядати остаточно невігласом, відповів:
— Два кіло, будь ласка!
Розплачуючись, він із сумом подумав, що позичати в Сте”Та невже це все було лише сном?” — подумав Левко, коли прокинувся вдома поруч із Валею, яка мирно хропіла, а в кухні пахло звичними картоплею та смаженою цибулею.
