— На якого біса ти лізла в мій ноутбук? — Дмитро навис над Марічкою. Вона ніколи не бачила його таким…
Марічка прийшла зі школи й уже в передпокої відчула важкий запах перегару. З кімнати лунав гучний хропіт. Все ясно — батько знову п’яний. Вона одразу пройшла на кухню.
Мати стояла біля раковини й чистила картоплю. Почула кроки за спиною й озирнулась. Марічка тонким поглядом одразу помітила червону розпухлу щоку.
— Мамо, давай підемо від нього. Скільки можна терпіти? Він же вб’є тебе, — зі злістю сказала Марічка.
— Куди ж ми підемо? Кому ми потрібні? Квартиру не на що зняти. Не бійся, не вб’є він мене. Він боягуз. Тільки переді мною й махає кулаками.
Зранку Марічка прокинулася від дивних звуків. Вона встала й зазирнула на кухню. Батько стояв біля плити й, запрокинувши голову назад, пив просто з носика чайника. Марічка заворожено дивилася на кадик, що ходив ходуном. Вгору-вниз, вгору-вниз. Чула, як вода булькочує й проходить його горлом. «Нехай захлинеться! Будь ласка, нехай захлинеться!» — із ненавистю подумала вона.
Але батько не захлинувся. Він поставив чайник, задоволено крякнув, похмуро глянув червоними опухлими очима й пройшов повз неї до ванної.
Марічку зіпнуло, коли вона подумала, що мати долине в чайник воду з-під крану й поставить на газ, не прополоскавши його від слини й запаху батька. Вона взяла чайник і довго мила його губкою, пообіцявши собі, що більше ніколи не наливатиме воду в чашку, не помивши його.
На новорічних канікулах Марічка з класом на три дні поїхала до Києва. А коли повернулася, мати лежала в лікарні.
— Це він тебе? — різко спитала вона, побачивши забинтовану голову матері.
— Ні, що ти. Послизнулася, ожеледь на вулиці.
Але Марічка знала, що мати бреше.
Через частих травм голови у матері почалася гіпертонія. За півроку в неї стався інсульт, і вона померла. Батько плакав на поминках п’яними сльозами, то шкодуючи про ранній звіт дорогої Тетянки, то лаючи її останніми словами за те саме.
Говорив, що Марічка вся в матір, погрожував, що якщо вона теж вирішить його кинути, він уб’є її. Марічка ледве дочекалася закінчення школи. На випускний вечір вона не пішла. Наступного дня тихо забрала атестат у канцелярії. Поки батько був на роботі, зібрала речі й втекла з дому.
Батько давав гроші на продукти, і Марічка частину їх приховувала. А то й сама витягала у нього з кишені, коли він спав. Не багато, але вистачить на якийсь час. Давно вирішила, що поїде звідси, буде працювати, а вчитися можна й заочно.
Що батько шукатиме її — не боялася. Дільничний, сусіди знали про його п’янство, допомагати в пошуках не будуть. Вона поїхала до великого міста, зняла занедбану, але дешеву квартиру на околиці, влаштувалася працювати в «Ростик’с». Підкупили пільги: допомогли оформити медичну книжку, годували безкоштовно…
Подала документи до технікуму на заочне відділення. Коли в «Ростик’сі» дізналися, що вона вчиться на бухгалтера, посадили за касу.
Хлопці намагалися за нею доглядати. «Спочатку всі вони добрі, ніжні, а потім починають пити або зраджувати. Не знаю, що й краще. Не вірь їхнім ласкавим словам, донечко. Будь обережна. Я ж теж гарна була. Батько не пив, коли ми познайомилися. Любили одне одного. А куди все поділося? Яка шлея йому під хвіст потрапила?..» — часто говорила мати.
Марічка запам’ятала її слова й на залицяння хлопців не відповідала. Надивилася на життя батьків.
Мати в день зарплати йшла до магазину й купувала необхідні продукти: більше макарон, цукру, круп, консервів, щоб вистачило надовго. Батько швидко пропивав гроші, але в домі завжди була їжа, хоч одноманітна й скромна. Тепер Марічка робила так само.
Вона йшла додому з тяжкою торбою, що відтягувала руки. Назустріч ішов хлопець, уткнувшись у телефон. Марічка сподівалася, що він її помітить, обійде. Але хлопець налетів на неї.
— Вибач, — промовив він, відірвавши очі від екрана.
Марічка хотіла відрубати, мовляв, дивися, куди йдеш. Але побачила зацікавлений погляд симпатичного хлопця й зніяковіла.
— Нічого, я сама винувата, — сказала вона й посміхнулася.
Хлопець запропонував свою допомогу. Марічка вагалася, але все ж віддала йому торбу. Не може ж людина з такою відкритою усмішкою бути поганою. Вони познайомилися. Дмитро легко доніс торбу до дому, але Марічка все ж не дозволила йому провести її до квартири.
Наступного дня хлопець прийшов у «Ростик’с». Сказав, що випадково зайшов, але Марічка була впевнена в іншому. Вони почали зустрічатися.
Дмитро чесно зізнався, що розлучений, що в нього є маленька донька, яку він обожнює. Залишив дружині квартиру, а сам живе у друга. Розповів, що одружиВона вийшла з кризового центру, тримаючи на руках немовля, і зрозуміла, що тепер її життя належить тільки їй і синові.
