ЩО ВКОРОТИШ ТОГО НЕ ВІДРОТИШ
Коли Галя показувала знайомим свої весільні світлини, завжди посміхаючись казала:
Ох, і намучилась я у тій сукні! Гарна була, кажу ж, та важка, як жорна, й кудлато-розкішна. Ото вже як вдруге заміж виходитиму виберу легеньку, як весняний туман, сукенку.
Усі щиро сміялися, певні: Галина лише кепкує. Бо знали: одружились вони з Богданом по великій любові. Якби не дивний, несправжній курортний роман… Їй 21, йому 28.
Серпень, лагідне Чорне море, хмільний кагор, зоряне небо усе це переплелося у дивне мереживо, що раптом перетворилося на заяву до РАЦСу. Хоч перед цим Богдан розлучився зі своєю другою дружиною, котра погрожувала чи то проковтнути пігулки, чи облити суперницю кислотою, чи кинутись із балкона, словом, брехала хто знає що, аби лиш Богдан повернувся до її обіймів.
Потім вона десь щезла, притихла. Чи не пообіцяв він їй знов приїхати? Про першу дружину Богдан не згадував. Сказав: тривав той шлюб рік з гаком, не притьмом зійшлися не шкода й розлучилися. А згодом першу жінку й заміж за свого товариша віддав, всім поталанило.
З другою протрималися довше три роки. Вистачило часу зрозуміти, що вона не хоче «заводити дітей людських», саме так казала про немовлят.
Галі всі ті побутові драми були до лампочки. Вона мала свій світ, чоловікові світила, як сонце, певна своєї краси й винятковості. Богдан пестив її, як сонячний зайчик. Якщо квіти то повні оберемки, якщо шубка три на вибір, а туфель і чобітків без ліку. Катав дружину до Лондона, до Парижа, і в Карпати щоб, так мовити, розширити горизонти та надихнути її перед народженням дитини.
І нарешті зявилась донечка маленька Олеся. Поки Галя колисала її, Богдан купив будиночок і спорядив усім необхідним. Все з любовю, для своїх любих дівчат!
Відгуляли новосілля, Олесю віддали до садочка.
Галя енергійно бралася за самоосвіту, тільки воліла вчитися у рідному Києві: мати, подруги, каштани й липи так близько, так затишно. Віддавала Олесю на руки свекрусі, котра обожнювала дитя й не уявляла життя без онуки. А поки тривала сесія, Галя жила у Києві. Богдан шалено ревнував: приїжджав навідувати, влаштовував чудернацькі засідки й псевдовипадкові зустрічі (аж у чужому місті!). Галя приводів не давала шкода, що лише здавалось так…
Насправді їй страшенно хотілося втекти подалі від біганини, домашніх турбот і вимитих до блиску підлог; все лиш би вчитися та літати у мріях, а не варити борщі і виховувати дітей. Відчувала: коротке життя спливає крізь пальці. Чому ж вона розумна й гарна має сидіти в затінку?
Невдовзі в її сумці накопичилося три дипломи всі червоні. Основна спеціальність психолог. Вона вічно носила з собою всі папери, шукаючи добру роботу. Богдан цьому противився:
Хіба нам грошей бракує? Я ж з глузду зїду, поки тебе дочекатися! Галя, може, сина народимо? А може, ще доньку аби тільки ти була поруч.
Галя вдруге себе мамою не бачила. Вважала місію виконано: дочку народила, щастя в родині подарувала. Чого ще треба? Свекруха слухала її мрійливі монологи й запропонувала лишити Олесю у себе поки Галя подорослішає.
Мовляв, невістка все вчиться, а дитині потрібна увага й любов рідної людини. Галя без вагань погодилася. Й одразу рушила до Києва, Олега навіть не попередила. «З Києва подзвоню» подумала.
Та в Києві її чекав… Богдан. Він уже вивчив дружині всі хитрощі:
Галя, а де Олеся? Чого тебе занесло у Київ, а не в Одесу? Може, шанувальник зявився?
Богданчику, спокій! Нема нікого. Просто мені нудно з тобою. Я жадаю свободи! сказала спокійно, ніби розмовляла уві сні.
Свободи? Від мене, від дитини? А куди ж уподівалась любов? Зітліла без сліду? Може, ти зараз у кризі, середину шукаєш? Переживемо, рідна, вмовляв Богдан.
Не переживемо відрізала Галя.
Богдан пішов виручати тестю. Та тільки знизала плечима:
Я що? Справи сімейні самі розбирайтесь. А Галю не переконаєш, зятю, вона як кремінь
І Богдан залишився в Одесі сам. Не міг второпати, що йому чинити: як навернути дружину, як зберегти сімю? Думав: щось я не вподобався, видно, не до двору став…
Минав час… Днів, тижнів Галя не зявлялась. На дзвінки відповідала скупо: «У мене все гаразд.»
Зрештою, Богдан продав дім, забрав Олесю і переїхав до Києва в імя сімейної надії.
Галя до цього поставилась прохолодно, відмовляла: мовляв, навіщо турбувати доньку? Доведеться міняти школу, друзів, та ще й бабуся буде незадоволена.
Та то все були лише відмовки. Галя купалась у свободі й не хотіла її відпускати. Жити «як птах під небесами» от її гасло. Відкрила свою справу швейну майстерню, знімала охайну квартирку, мала шанувальників, то ж нудьгувати не доводилось. І раптом чоловік, дочка Для чого це? Вона хотіла стерти з памяті те життя. Здавалося, все пережите трапилось із кимось іншим.
Богдан не слухав Галиних відмовок і переїхав до Києва з Олесею. Ще жила в ньому надія. Та й велика любов до дружини тихо жалитиме й далі.
Почав зустрічати Галю з роботи, приводив Олесю, котра була її точною копією. Марно. Галя була, як мумія. Нічого її вже не хвилювало. Нарешті сказала:
Богдане, дай мені спокій! Пора розлучитись. Олесю можу взяти до себе.
Та Олеся вже мала 11 років. В притулку не потребувала. У неї був люблячий тато, бабуся, яка день і ніч молилася за її щастя, памятала і любила маму. Не розуміла, чому та так добровільно відреклась від власної доньки.
Час не спиняється. Життя йде, кожному за ділами його відміряє.
Богдан перестав ловити уявних риб на сухому березі; знав до Галиного серця не достукатись.
Згодом доля звела його з простою жінкою. Вона твердо стояла на землі, без польотів і гучних мрій. Разом оселилися в селі. У неї було два сини від першого шлюбу.
Більше не треба було Лондонів, Парижів і хутряних пальто, та й сотня туфель не потрібна. «Мені б калоші гумові та куртку теплішу, із дітьми й худобою морочитись ось про що мрію», сказала вона.
Біля неї Богдан знайшов тишу, тепло та затишок. («Де просто там ангелів сто, а де мудро жодного»). В їхній сімї народилась дівчинка відчув щастя по-справжньому, хай і з четвертої спроби. Чисте кохання. Перші три шлюби навіть згадувати не хотів.
Галя нині живе з мамою, в її хаті. Один із бізнес-партнерів обіцяв «рай на небі», а зрештою обібрав, наче липку. Швейна справа розпоролася й зникла, як туман. Наречені, що товпилися коло неї, розчинились у павутині її снів.
Коротко кажучи, залицялися-залицялися, та й кудись поділися. Галя працює у школі психологом. Недарма ж вчилася. От і знадобилося. Ні про що не шкодує. Хоч… у людській душі такі глибини, як у Дніпрі дна не сягнеш. Може, й запалає коли-небудь у Галиній «пташиній» душі іскра каяття. Час покаже
Олеся з чоловіком (так, роки минули, дівчина виросла) живе у бабусі, що виховала її в дитинстві, в Одесі.
На Олесі у день весілля була легка, білосніжна сукня, мов хмара. Мама Галя подарувала їйПід вечір, коли Одеса потопала у золотих відблисках моря, Олеся тихо вийшла на балкон, і легкий вітерець закружляв крайками її хмарної сукні. Молода, щаслива, вона вдихнула на повні груди рідне повітря і відчула: сьогодні її обіймає весь світ. Всередині бриніло щось рідкісне ніби дзвенить кришталь, та не ламається, а грає сонцем.
Унизу під балконом старенька бабуся махнула рукою, і Олеся всміхнулася найдорожчій своїй людині, тому причалу, до якого завжди можна повернутися навіть якщо довго йшла за мріями.
Потім до оселі ввійшла мама раптом, несміливо, мов тінь від зозулі. Вона зупинилась, притисла руку до грудей, поглянула на Олесю очима, повними безкрайніх, мов Чорне море, питань і невимовної ніжності. Обійнялися. Мовчали. Та все було зрозуміло і без слів: де любов збереглася крізь роки, там завжди лишається надія.
А навесні, як зацвітуть абрикоси у глухому одеському дворі, Галя знову згадає про свою легку весільну сукню, про дочку, схожу на білу хмару. Може, від того згадування і зявиться на серці легкість щоб, попри всі втрати, захотіти жити не лише для себе, а для когось ще.
Бо що вкоротиш того не відротиш. Але завжди можна почати наново хоч із найменшої іскорки світла у власній, досі незвіданій душі.
