Так що ти в ньому знайшла?
Наталя вийшла з магазину й спускалась сходами, коли перед нею зупинився червоний іномарка, з якої вистрибнула дівчина. Вітер підхопив полонину її сукні, а пасмо волосся закрило обличчя. Вона звичним рухом відкинула кучері, притиснула тканину й пройшла повз Наталю.
— Людо?! Людонько! — гукнула їй Наталя.
Дівчина озирнулась, швидко оглянула натовп і зупинила погляд на Наталі. Хвилину вони мовчки дивились одна на одну.
— Не впізнала? — Наталя піднялась назад до входу. — Я ж Наталя, Наталя Шевченко.
— Наталю… Ой, справді, не впізнала. Доживеш до ста років, — спокійно відповіла Люда.
— А ти, я бачу, кудись спішиш… — Наталя взяла її за руку й відтягла від дверей. — Давай трохи відійдемо, заважаємо. Яка ж ти гарна!
Люда снизхільно посміхнулась.
— Ти тут поруч мешкаєш? — запитала вона.
— Ні, працюю. Вийшла в магазин у перерві. А ти?
— Слухай, а чого ми тут стоїмо? У тебе ж є час? Пішли в кафе, поговоримо. Коли ще зустрінемося?
— Давай, — згоджується Наталя.
Вони зайшли в маленьке напівпусте кафе у сусідньому будинку, більше схоже на їдальню. Сіли біля вікна. Люда підкликала оfficiантку. Та, жуючи жуйку, ліниво підійшла й кинула на стіл меню.
— Не треба, — Люда відсунула пластикові сторінки. — Нам два салати, два бісквітні тістечка і чай. І швидше.
Вона перевела погляд на Наталю й усміхнулась. Офіціантка пішла, похитуючи вузькими стегнами.
— Ну, як життя? — Люда зручніше вмостилась на стільчику.
— Нормально. Була заміжня, але недовго. Дітей нема. Бачу, у тебе все класно, — відповіла Наталя.
— Не скаржусь. — Люда засміялась і показала обручку на пальці.
— А діти є? — поцікавилась Наталя.
Підійшла офіціантка з підносом, поставила дві порції мініатюрних тістечок, чашки і маленький чайничок.
— Слухай, а твої батьки живі? — раптом спитала Люда, коли та пішла.
— Тато помер кілька років тому, а мама… Мама ще тут, але після його смерті здалась, — сумно сказала Наталя й покрутила чашечку в руках.
Люда налила чаю. Запахло м’ятою.
— Шкода. Мені дуже подобались твої батьки. Не так, як моя мати. Вечно всім невдоволена, ласкового слова не діждешся. Не дивно, що від неї тато пішов. А в вас удома було так затишно… — Очі Люди заповнились спогадами.
Наталя зітхнула…
***
Вони жили з Дмитрком в одному під’їзді. Наталя — на четвертому поверсі, а він — на третьому. Спочатку разом ходили в садок, потім опинились в одному класі. У Дмитра батько пив і часто влаштовував скандали. Тоді хлопець тікав до Наталі.
У дев’ятому класі до них прийшла нова дівчина. Після розпаду сім’ї вона з мамою переїхала в сусідній будинок. Яскрава й гарна Люда одразу привернула увагу Дмитра. Наталя ревнувала й хвилювалась. Раніше вони ходили до школи разом, а тепер…
— Ти чого? Щось забув? — спитала Наталя, коли Дмитро зупинився посеред двору.
— Давай почекаємо.
— На кого?! — Наталя вже сердилась.
У цю мить двері сусіднього під’їзду відчинились, і вийшла Люда. Вона підбігла до них, усміхаючись і дивлячись тільки на Дмитра. Поруч із нею він ставав жартівливим і балакучим — Наталя ледве впізнавала друга. Він сипав жартами, Люда голосно сміялась, а Наталя мовчки йшла поруч.
Після уроків Дмитро біг до роздягальні, одягався й чекав Люду з її курткой в руках. Вони йшли додому, забувши про Наталю. На перервах Люда, ніби нічого не сталося, балакала з нею.
Одного разу вони втрьох пішли в кіно. Коли світло в залі увімкнулось, Наталя помітила, що Люда з Дмитром тримаються за руки. Так вони йшли аж до дому. Наталя відстала — і вони навіть не помітили.
Після школи вони розійшлися: Наталя вступила на економічний факультет, Дмитро — у технікум, а Люда — на швейні курси.
Взимку Наталя захворіла. За вікном крутив сніг, наближався Новий рік. Вона дивилась у вікно і раптом побачила Люду — та швидко йшла до їх під’їзду. Наталя відчинила двері й чекала. Але кроки стихли на поверсі нижче. Донеслись слова Дмитра: «Ну нарешті…» Двері захлопнулись…
Наталю кинуло в жар. Вона сіла на тумбочку під вішалкою й заплакала. Значить, Люда приходила до Дмитра, коли його батьків не було вдома. Від думки, чим вони там займались, стало гірко.
Одного разу мама розповіла, що зустріла маму Дмитра. Та скаржилась, що син зняв квартиру й живе з Людою.
На останньому курсі Наталя вийшла заміж за одногрупника. Жили вони з його матір’ю. Свекруха все лізла в їхнє життя, вчила, як доглядати за чоловіком. Олексій виявився маміним синочком.
— Льоша, навіщо ти на мені одружився? — одного разу спитала Наталя. — Жодна дружина не замінить тобі— Приходь завтра, — прошепотіла Наталя в трубку, і серце її заповнилося тихою радістю, бо геть несподівано життя дало їй ще один шанс.
