Сьогодні зрозуміла, що таке щастя
Дорогою додому Оксана дякувала долі, хоч би її старша донька Софійка буде щаслива. Їй самій не пощастило в житті. Але вона ні про що не шкодувала, вірила, що все відбувається так, як призначено.
— Доля звела мене з Тарасом, зустріла й покохала, а потім і заміж пішла. Народила Софійку, а чоловік сина хотів. Знову завагітніла та народила сина Данилка. Саме після його народження й почалися всі невдачі. Данило народився інвалідом, прикутим до візка. Оксана важко зітхнула, відчиняючи двері у під’їзд.
Тарас, дізнавшись про діагноз сина, одразу зібрав речі та пішов, кинувши на останок:
— На мою допомогу не розраховуй.
Після його втечі у Оксани опустилися руки. Доньці шість, син хворий. Нічями плакала в подушку, думала — не витягне.
— За що мені таке? — питала вона небо.
Але одного дня зібрала волю й вирішила:
— Плач чи не плач, а дітей піднімати треба. Ніхто не прийде й не допоможе. Це моє життя, це мій біль.
Софійка ходила в садочок, потім до школи. З Данилом займалася, вкладаючи в нього всю душу. Хлопчик обожнював матір і сестру, підростав. А Софійка ввечері возилася з братом, даючи мамі час на спокій та домашні справи. Так і жили втрьох, діти росли в материнській любові. Оксані пощастило знайти роботу вдома, щоб завжди бути поруч із сином. Софійка дорослішала і допомагала. Час минав.
Відчинивши двері квартири, вона побачила, як донька крутиться перед дзеркалом у весільній сукні. Оксана дивилася на Софійку з захопленням, а сльози набігали на очі. Ось і виросла її донечка, стала красунькою. Раділа, що змогла виховати її та дати освіту. А тепер вона виходила заміж за Андрія, доброго хлопця, самодостатнього, з власною оселею.
— Софійко, яка ж ти в мене гарна! Андрій просто зніміє, коли побачить тебе в цій сукні. Але чи не рано ми її купили? Кажуть, із весіллям поспішати не варто.
— Мамо, ну чому ти завжди псуєш настрій? Ніщо не рано. Андрій казав, що в нього знайомі в ЗАГСі, то розпишуть нас швидше, — відповіла донька, знімаючи сукню.
— Добре, добре, це я так, стару прикмету згадала. Усе буде добре, тільки не показуй сукню Андрію до весілля.
Оксана пішла до кімнати сина. Данило радісно всміхнувся. Поговоривши з ним, вона вийшла на кухню.
— Як швидко виросла Софійка, — думала вона. — Вже й закохалася, і заміж збирається. Андрій схожий на порядного хлопця, сподобався з першого погляду. Материнське серце не обманеш.
Вона посміхнулася, згадавши, як Андрій сказав їй:
— Я люблю вашу доньку й обіцяю, що вона ні в чому не буде мати потреби. Вона буде щаслива зі мною! Хочу влаштувати пишне весілля, запросимо друзів і рідних. Але ви не хвилюйтеся — усі витрати я беру на себе. Заробляю добре.
— Ну, Андрію, тепер я спокійна за доньку, — подумала Оксана й подякувала Богові в душі за такого зятя.
До весілля залишалося небагато, коли раптом Оксана захворіла. Здала аналізи. Лікар, подивившись на результати, сказав:
— Не хочу вас лякати, але треба додаткове обстеження.
Тут її охопив жах — а раптом щось страшне? Софійка вже майже заміжня, але Данило як без неї?
Вона розповіла доньці про свої побоювання.
— Мамо, усе буде добре! Поки ти на обстеженні, я буду піклуватися про Данила.
— Але ж у тебе весілля!
— Нічого, Андрій перенесе.
Так і сталося. Оксана лягла на обстеження. Чекаючи результатів, вона думала про сина: що з ним буде, якщо вона помре?
Лікар увійшов із посмішкою:
— Ну, голубко, не варто себе так мучити. Нічого страшного немає — лише невелика доброякісна пухлина. Операція не потрібна. Живіть і радійте!
Оксана не знала, чи сміятися, чи плакати. Але по дорозі додому її знову охопили сумніви:
— Лікар сказав стати на облік… Може, щось приховує?
Повернувшись додому, вона поділилася думками з донькою. Софійка запевнила її:
— Мамо, усе буде добре!
Але Оксана не знала спокою. Що станеться з Данилом, якщо вона помре? Через кілька днів вона подзвонила доньці:
— Софійко, приїжджай, треба поговорити.
Донька приїхала.
— Мамо, знову щось?
— Доню, я багато думала. Окрім тебе й Данила, у мене нікого немає. Пообіцяй, що не кинеш брата.
— Мамо, я ж давно сказала — не покину його!
— Я заспокоюся, якщо оформимо опікунство.
Софійка зрозуміла — матір не переконати.
— Добре, мамо, оформимо. Скажу Андрію, у нього знайомий нотаріус.
— А раптом він буде проти?
— Чому? Він мене любить і Данила теж.
Але коли Софійка розповіла Андрію, він спалах
