Мій шлюб із Давидом почався вісімнадцять років тому за трагічних обставин. Його колишня дружина, Софія, залишила його та їхніх дітей, щоб бути з іншим чоловіком. Разом Давид і Софія мали двох чудових дітей хлопчика і дівчинку. Коли малюкам було лише три та чотири роки, Давид втратив роботу, і сімю охопили тяжкі часи. Софія намагалася знайти якусь роботу й підтримати дітей, а Давид у пошуках розради почав зловживати горілкою й жалітися друзям про свою долю. В той період колишній чоловік слідкував за Софією, і вона, не витримавши фінансового та емоційного пресингу, покинула чоловіка і дітей, обравши нове життя з іншим.
Діти залишилися самі, і турботливі сусіди з Києва прийшли їм на допомогу, приносили їжу, підтримували словом. Давид не помітив зникнення Софії, поглинений власною безнадією. Коли він усвідомив, що трапилося було вже пізно, діти потрапили до дитячого будинку.
Я увійшла в життя Давида після того, як ми познайомилися на весіллі спільних знайомих у Львові. Його історія зворушила мене до глибини душі, і між нами відразу виникла особлива близькість. Я бажала змінити його ставлення до життя, допомогти розібратися в почуттях. Після весілля я запропонувала забрати дітей з дитбудинку. Хоча я не могла народити власних, моя любов до них стала справжньою я сприймала їх як рідних з першого ж дня. Діти теж полюбили мене як маму, відчували тепло і турботу.
Вісімнадцять років хлопчик і дівчинка не здогадувалися, що я не їхня біологічна мати. Несподівано Софія повернулася, прагнучи відновити звязок із дітьми й розповісти їм правду про походження. Хлопець прийняв цю новину спокійно він сказав, що для нього я завжди залишаюся справжньою мамою, і сумнівів у нього не було. Дівчинка ж, покликана українською душею Олеся, проявила відкрите співчуття до біологічної мами й швидко пробачила її. Спочатку я боялася дозволити Софії увійти назад у їхнє життя: її вибір колись завдав дітям великого болю. Але згодом я побачила щиру каяття Софії, її бажання загладити провину.
Врешті-решт я зрозуміла: дітям пощастило мати двох люблячих і турботливих матерів це справжній дар долі. Я вирішила підтримати Софію в її намаганні відновити взаємини з дітьми, зрозуміла, що материнство це не тільки народження, а й виховання сердечною любовю та постійною опікою. І в цьому сила справжньої української родини.
