Людмила та її молодша сестра Оксана походять з невеличкого провінційного містечка на півдні України, де всі знають одне одного, а плітки розносяться швидше за вітер. Долі сестер склалися по-різному.
Людмила була справжньою «зіркою школи» — закінчила з золотою медаллю, вступила до університету у Львові. Там познайомилася з майбутнім чоловіком, вийшла заміж і залишилася жити у місті, отримавши разом із ним у спадок маленьку квартиру.
Оксана ж залишилася у батьківському домі. Два шлюби — обидва невдалі. Від кожного — по дитині. То через характер, то через невдалий вибір чоловіків, але після розлучення вона з дітьми знову повернулася під батьківський дах.
У Людмили з чоловіком теж були важкі часи. Гроші то з’являлися, то зникали. Але крок за кроком вони будували своє майбутнє. Спочатку купили кімнату, потім продали, вклали гроші в двокімнатну квартиру. Вирішили, що вона стане стартом для їх сина Андрія. Хлопець вступив до медуніверситету, старанно навчався. Мріяли, що після закінчення навчання та весілля він переїде туди і почне самостійне життя.
Але все пішло не за планом.
Коли син Оксани — Тарас — закінчив школу, він теж вирішив перебратися до Львова. Вступив до коледжу, планував працювати та знімати житло. Але грошей на оренду не було. Тоді Оксана зі своєю наполегливістю попросила сестру прихистити сина «на пару років». Обіцяла, що він платитиме за комуналку, знайде роботу, а вони допоможуть, як тільки зможуть. Людмила повірила. І погодилася.
Два роки проминули. Андрій закохався, зробив пропозицію Марії. Стали готуватися до весілля. Людмила попередила племінника:
— Тарасе, до літа тобі треба буде з’їхати. Восени в квартиру переїде Андрій із дружиною.
Здавалося б — все чесно. Та почалися дзвінки.
— Влаштувався на нову роботу, зарплата зовсім мізерна…
— З дівчиною чекаємо дитину…
— Збираємося одружуватися…
Людмила з чоловіком знову пішли на поступки. Дозволили пожити до вересня. Потім — ремонт, переїзд сина. Усі знали. Навіть Оксана. Вона кивала, погоджувалася, казала:
— Звичайно, допоможемо. Все розуміємо.
Але літо минуло. Настав серпень. Оксана подзвонила:
— Грошей на допомогу синові немає. Донька скоро народжує, їй потрібніше. Та й весілля вже на носі…
Згодом — дзвінки від бабусі з дідусем. Благали пошкодувати, вйти в положення.
— Це ж твій племінник! Рідна кров!
Людмила з чоловіком знову здалися. Сказали: до кінця листопада — і більше ні дня.
Настала зима. Святкували весілля. Народилися діти. Та Андрій із Марією досі жили з батьками. А в «їхній» квартирі мешкав Тарас із дружиною Настею та немовлям. І навіть не думав з’їжджати.
Кожного разу — нові відговорки.
— Затримали зарплату…
— Знайшли оренду, але там жахливі умови…
— Телефон загубив, тому не міг відповісти…
— Сильно захворіОднак Людмила нарешті зрозуміла — рідність не виправдовує зради.
