**Шлях до щастя**
Рома йшов додому пішки. Далековато, звісно, але вечір теплий, тихий, безвітряний. У такі вечори він не шкодував, що немає машини. Ішов, радів теплу і скорому літу.
Усе життя Рома провів із батьками в центрі міста, звик до метушні й галасу. Але недавно переїхав на околицю, у спальний район. Повертався додому і майже відразу лягав спати, щоб вранці знову мчати на роботу в бурхливий центр.
У вікно кімнати вночі зазирала цікава місяць, якій не заважали ні дерева, ні інші будинки — щільних штор у Роми поки не було. Жив він на дванадцятому поверсі новобудови з видом на поле і далеку стіну лісу на обрії. Спочатку прокидався серед ночі, дивився на кімнату в блакитному місячному світлі й не розумів, де опинився. Потім згадував, заспокоювався і засинав.
***
Ще два роки тому він і гадки не мав, що існують комунальні квартири. Не такі, як у старі часи, де на одній кухні зустрічалися десять господинь, але жити з чужим чоловіком, ділити з ним санвузол — не найприємніше.
Ростився Ромка у звичайній родині, у двокімнатній квартирі в центрі міста, з високими стелями, просторими кімнатами і довгим вузьким коридором, який переходив у крихітну кухню. Мама працювала вихователькою в дитсадку, батько — водієм тролейбуса. Не багатували, але на море влітку могли собі дозволити.
Все розвалилося в один день. Батько не порушив правил, дочекався зеленого світла і тронувся з місця. Раптом назустріч йому з тротуару кинулася жінка з валізкою на колесах. Батько гальмував, але чи зупиниш таку махину миттєво? Жінка відлетіла, як м’ячик, і померла по дорозі в лікарню.
Спішила, як з’ясувалося, на електричку. Зять обіцяв відвезти її на дачу, але потім плани змінилися. Вони посварились, і вона, роздратована, кинулась на вокзал. Думала — встигне. Але електричка чекати не буде.
Той самий зять потім на суді кричав, що п’яний водій «загробив» його улюблену тещу, і вимагав суворого покарання. Так, напередодні в парку святкували пенсію одного з водіїв, випивали. Але вранці медогляд ніяких відхилень не виявив. Батько взагалі не був шанувальником випивки. Проте у справі чомусь з’явилися результати експертизи – понад норму.
Щоб не підводити інших водіїв, батько сказав, що випив на дні народження подруги дружини. Врятував усіх, а сам потрапив за ґрати. Мама переживала, плакала. Грошей стало мало. У вихователя в дитсадку зарплата невелика. Ромка заявив, що після школи нікуди не вступатиме, піде працювати.
— Ото, в армію забажав? Мало мені батька, ще й з тобою щось станеться! — ридала мама.
Щоб заспокоїти її, Ромка пообіцяв вчитися далі. Перед самим випускним батько помер у в’язниці від інфаркту. Ромка, як і обіцяв, вступив до університету. А через два роки мама знову вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Ромка залишився один у їхній квартирі. Мати оплачувала житло, давала гроші, аби тільки вчився. Могла собі дозволити: новий чоловік виявився не абияким чиновником, а начальником. Хоча, Ромці було байдуже, хто там і де.
Друзі-студенти дізналися, що в Ромки вільна квартира, і тут же почали влаштовувати вечірки. Гостинний господар дозволяв залишатися навіть на ніч.
Спочатку йому подобалося таке життя, але потім нескінченні шумні компанії набридли. Прокидаючись, він часто бачив у квартирі зовсім незнайомих хлопців і дівчат.
Сусіди наскаржилися матері. Вона приїхала рано вранці, щоб застати сина вдома. Назустріч їй вийшла гола дівчина, яка, ніскільки не зніяковівши, пройшла повз маму до ванної.
Звісно, мати влаштувала скандал, виставила всіх із квартири, а синові погрожувала: якщо не припинить «оргії з п’янкою», грошей більше не даватиме.
Два тижні в квартирі Ромки стояла тиша. А потім до нього напросилися друзі «відсвяткувати» чийсь День народження. Поводилися досить тихо, але пили багато.
Вранці Ромка прокинувся в ліжку не один. Поряд із ним спала гола дівчина, прикрита до пояса ковдрою. Лежала вона на животі, обличчям до стіни, а на подушці розсипалися руді коси. Такі були тільки у Наталки Березівської.
Рома обережно вибрався з ліжка, щоб не розбудити дівчину. Нічого не пам’ятав, але подумав: якби між ними щось було, навряд чи він би потім надягнув труси.
Обійшов усі кімнати — крім них, у квартирі нікого не було. Він прийняв душ, зварив каву. На запах прокинулася Наталка, увійшла на кухню в його довгій футболці, почала приставати, щось муркочучи. Рома відсторонився.
— Ти чого? А вночі казав, що кохаєш, — образилася Наталка. Дай кави. — І простягнула руку до його чашки.
— Не неси дурниць, — нерішуче сказав Рома. — Між нами нічого не було. Я ж не самогубець, Ваня діА через рік вони втрьох гуляли в парку, де колись зустрілись — Наталка несла на руках малесеньку доньку, а Рома вів за руку Дениска, і раптом зрозумів, що те щастя, яке він довго шукав, було поруч увесь цей час.
