У невеличкому містечку, оточеному похмурими сосновими лісами та сірими полями, де вітер гнав по вулицях сухе листя, життя плило повільно, немов річка в низині. Ближче до кінця робочого дня у Тараса задзвонив телефон. Мелодія, яку обирала його дівчина Соломія, розірвала тишу. Він підняв трубку і почув її голос:
— Тарасе, я в салоні краси. Заїжджай по мене, знаєш куди.
— Гаразд, скоро буду, — коротко відповів він і відключився.
Тарас знав, що Соломія проводить у салоні щонайменше дві години, а тому не поспішав. Після роботи він припаркував авто біля салону і, щоб скоротати час, зайшов у кав’ярню поруч.
— Подзвонить, як закінчить, — подумав він, сідаючи за столик. Офіціант одразу ж прийняв замовлення.
Тарас поїв, прогортав новини, подивився пару відео, але Соломія все не дзвонила. «Цікаво, скільки вона сьогодні витратить?» — мигнуло в голові. Хоча платила не вона, а її батько — впливовий бізнесмен, чиї гроші текли рікою. Соломія ніколи не шкодувала коштів.
Вони зустрічалися сім місяців, іноді ночували разом у його скромній двокімнатній. Але коли Соломії набридала його «затишна тіснота», вона їхала до батьків у розкішний маєток за містом. Єдина донька – в ній ніколи не знала відмови. Вона познайомила Тараса з батьками, але її мати, Оксана, дивилася на нього зверхньо. Звичайний програміст, 27 років – що з нього взяти? Соломія, мабуть, умовила матір не втручатися, і та трималася холодно, але без відвертих нападок. Тарас відчував себе чужим у їхньому домі.
Він і сам почав розуміти, що Соломія – не та, про кого мріяв. Але думка про весілля не відпускала, особливо після слів її батька: «Зробиш мою доньку щасливою – озолочу. Засмутиш – пошкодуєш». Натяк був зрозумілий.
Соломія була гарненькою, але капризною. Тарас не розумів, навіщо їй стільки часу в салоні – вона і так виглядала ідеально. Розумна, з почуттям гумору, але зверхня та зіпсована батьковими грошима. Напередодні вона заявила:
— Тарасе, через десять днів літаємо на Мальдіви. Тато все оплатить. Я втомилася, хочу відпочинку.
— Від чого ти втомилася? Ти ж не працюєш, — здивувався він.
— Тато влаштує твою відпустку, не переживай.
Її слова дратували. Їхні стосунки ставали все складнішими. Тарас відчував, що вони з різних світів, але все ще збирався одружитися. Роздумуючи над кавою, він раптом почув голос:
— Тарасе, це ти? — хлопець навпроти усміхнувся, як старому другу.
— Богдане? — Тарас підвівся, впізнавши друга дитинства. — Очам не вірю! Скільки років минуло, дванадцять?
— Ти розквіт, брате! — Богдан похлопав його по плечу. — Виглядаєш солидно.
— І ти вже не парубок, — засміявся Тарас. — Як тут опинився?
— Чекаю на сестру, Олену. Вона в консерваторії вчиться, на останньому курсі. Сьогодні концерт, а я класику не виношу, ось і зайшов сюди, — усміхнувся Богдан.
— Олена? Як вона? — оживився Тарас.
— Тала— Таланище! Звичайна дівчина з села, а сама до консерваторії пробилася, без протекції, — з гордістю сказав Богдан.
