**Шлюб без кохання**
Дмитро одружився з Ганною, щоб помститися коханій. Хотів довести їй, що її зрада його не знищила. З Оленою вони були разом майже три роки. Кохання до неї позбавляло його глузду: він готовий був кинути світ до її ніг, аби вона посміхалася. Дмитро мріяв про весілля, але Олена охолоджувала його запал: «Навіщо поспішати? Я ще не закінчила університет, у тебе бізнес ледве дихає. Ні нормальної машини, ні власного житла. Жити з твоєю сестрою в одній хаті? Дякуй, не хочу ділити кухню з Марічкою, хоч вона й подруга».
Її слова боліли, але Дмитро бачив у них правду. Вони з сестрою тіснилися в батьківській двокімнатній у Чернівцях, а сімейний магазин, що дістався після батьків, ледве тримався. Університет довелося кинути, щоб врятувати справу. Продати дачу вирішили разом із Марійкою — бізнес був важливіший. За півроку без спадщини борги зросли — обоє були студентами: він на п’ятому курсі, Марійка на другому. Гроші від продажу пішли на борги, закупівлю товару і невеликий запас. Але Олена жила сьогоденням, не бажаючи чекати. Її батьки забезпечували безтурботне життя, а Дмитро, ставши за одну ніч главою родини, дивився на майбутнє інакше. Він вірив: налагодить справи, і буде й хата, і машина.
Біда прийшла раптово. Дмитро чекав Олену біля кінотеатру, як домовилися по телефону. Вона наказала не заїжджати по неї, що його здивувало — Олена ненавиділа автобуси. Він виглядав її, а вона під’їхала на розкішному джипі. «Вибач, ми розстаємося. Я виходжу заміж», — кинула вона, сунувши йому в руки якусь книжку, і зникла в машині. Дмитро завів, не вірячи. Що могло змінитися за два дні його від’їзду?
Марійка, побачивши брата, одразу зрозуміла: «Дізнався?» — «Кивнув», — відповів він. «Знайшла собі багатія. Весілля двадцять восьмого. Мене в свідки запрошувала, я відмовилася. Гидота! За твоєю спиною інтрижки крутила», — Марійка розридалася від образу за брата. «Заспокойся», — обняв її Дмитро. «Нехай у неї все буде, а у нас — краще».
Він замкнувся у кімнаті на цілий день. Марійка стукала: «Хоч поїж, я вареники зробила». До вечора Дмитро вийшов, очі горіли: «Збирайся». — «Що задумав?» — «Одружуся на першій, хто погодиться». Марійка намагалася відговорити: «Так не можна, ти ж не тільки своє життя зруйнуєш!» Але він був непохитний: «Не підеш — піду сам».
У міському парку було повно народу. Одна дівчина, почувши пропозицію, реготала, друга шарахнулася, третя, подивившись йому в очі, сказала: «Так». — «Як тебе звати, красуне?» — «Ганна», — відповіла вона. Дмитро потягнув її і сестру в кафе «святкувати заручини». За столом повисла незручна тиша. Марійка мовчала, Дмитро кипів думками про помсту. Він вирішив: його весілля буде того ж дня, що й в Олени.
«Є причина, чому ти запропонував незнайомці вийти за тебе?» — тихо запитала Ганна. «Якщо це імпульс, я піду, не ображатимусь». — «Ні, ти дала слово. Завтра подаємо заяву і їдемо до твоїх батьків», — різко сказав Дмитро і підморгнув: «Давай на «ти»!»
Місяць до весілля вони бачилися щодня, пізнавали одне одного. «Поясни, навіщо?» — запитала якось Ганна. «У кожного свої таємниці», — ухилився він. «А ти навіщо погодилася?» — «Уявила себе царицею, яку віддають за першого зустрічного. У казках таке закінчується щастям. Вирішила перевірити».
Насправді все було складніше. Ганна пережила любов, що розбила серце, і втратила скромні заощадження. Це навчило її розбиратися в людях. Підлесників відшивала миттєво. Шукати «того самого» не прагнула, але хотіла розумного, рішучого чоловіка. У Дмитрі вона побачила силу і серйозність. Якби він був з друзями, а не з сестрою, пройшла б повз.
«Яка ж ти цариця? Нез«Київська Мрійниця?» — задумливо засміявся Дмитро, а Ганна відповіла теплим дотиком до його руки.
