У маленькому містечку на півночі Поділля, де старі цегляні будинки бережуть тепло родинних зв’язків, моє життя перевернулося через зраду, якої я ніяк не очікувала. Я, Оксана, завжди була близька з молодшим братом, Богданом, і вважала його родину своєю. Але коли я спіймала його дружину, Мар’яну, на нахабному обмані, наш зв’язок розпався, а моє серце тріснуло від болю й зради.
Богдан — мій молодший брат, моя гордість. Ми росли у звичайній сім’ї, ділили все навпіл, і я завжди опікувалася ним, як старша сестра. Коли він одружився з Мар’яною, я раділа: вона здавалася милою, господарською, ідеальною парою для мого брата. Вони переїхали до Луцька, де Богдан влаштувався на гарну роботу, а Мар’яна зайнялася домом. Я часто їздила до них, привозила подарунки їхній донечці, Софійці, і вважала їхній дім своїм. Але згодом я помітила, що Мар’яна поводиться дивно.
Все почалося з дрібниць. Мар’яна постійно скаржилася на брак грошей, хоча Богдан заробляв непогано. Вона натякала, що їм важко, позичала в мене гривні, а потім ніби «забувала» повернути. Я не надавала цьому значення — рідні є рідні, допомогати треба. Та одного разу я випадково почула її розмову по телефону. Вона хвалилася подрузі, що купила дорогі прикраси й планує відпочинок за кордоном, поки Богдан «паше на заводі». Мене ніби громом ударило: вона бреше нам усім, живе в розкоші, поки мій брат працює на знос.
Я вирішила розібратися. Попросила подругу, яка працює в банку, перевірити рахунки Мар’яни. Те, що я дізналася, розбило мені серце. Мар’яна таємно відкрила рахунок, куди переказувала гроші, які Богдан приносив додому. Вона збирала на «свої мрії», як вона писала подрузі в листуванні, яке я побачила. Мій брат, чесний і довірливий, навіть не підозрював, що його дружина обкрадає родину. Вона навіть взяла кредит на його ім’я, не сказавши йому, і витрачала гроші на шопінг та салони краси.
Я не могла мовчати. Приїхала до них, щоб поговорити. Богдан був на роботі, і я застала Мар’яну саму. «Поясни, що це за рахунок і кредити?» — запитала я, показуючи роздруківки. Вона зблідла, але одразу ж перейшла у наступ: «Як ти смієш лізти в моє життя? Це наше з Богданом діло!» Її нахабство мене приголомшило. Я крикнула, що розповім братові все, а вона замість того щоб каятися, почала погрожувати: «Якщо роззявиш рота, я зроблю так, що Богдан тебе возненавидить!»
Я дочекалася Богдана й виклала все: про рахунок, кредити, її брехню. Він дивився на мене, як на чужу, і мовчав. Мар’яна, вриваючись у кімнату, зіграла спектакль: ридала, клялася, що це «заради родини», що вона просто хотіла «гарного життя». До мого жаху, Богдан їй повірив. «Оксано, ти перегинаєш, — сказав він. — Мар’яна не могла так вчинити. Ти втручаєшся в нашу сім’ю». Його слова були, як ніж у спину. Мій брат, якого я захищала все життя, обрав її, а не мене.
Я поїхала, задихаючись від сліз. Вдома я не знаходила собі місця. Як він міг не побачити правди? Я хотіла його врятувати, а він відвернувся. Через тиждень Мар’яна подзвонила й з єхидством сказала: «Богдан не хоче тебе бачити. Не лізь до нас більше». Я намагалася додзвонитися до брата, але він не відповідав. Софійка, моя улюблена племінниця, більше не телефонує — Мар’яна, мабуть, налаштувала її проти мене. Моя сім’я, мій брат, моя віра у справедливість — все розвалилося.
Сусіди, дізнавшись про все, намагалися втішити, але їхні слова не допомагали. Я почуваюся зрадженою, кинутою. Мар’яна не лише обдурила Богдана, а й зруйнувала наш зв’язок. Я боюся, що одного дня він побачить її справжнє обличчя, але буде вже пізно. Моя душа розривається від болю: я хотіла захистити брата, а втратила його. Тепер я сама, з порожнечею в серці, й не знаю, як жити далі.
Іноді я думаю: може, я була надто різкою? Треба було мовчати? Але правда пекла мене зсередини, і я не могла її приховати. Мар’яна, з її брехливою посмішкою, вкрала не лише гроші, а й мою родину. Я мрію, що Богдан колись побачить її справжнє обличчя й повернеться до мене, але поки що я живу з цією раною, яка не загоюється. Мій дім, моє місто, моє життя — усе нагадує про брата, якого я втратила через її обман.
