«Шукаю молоденьку та енергійну, а не однолітку»: у пятдесят усе вже не так. Пятдесятипятирічний жених приховав свій вік і животик, а обурився, дізнавшись вік жінки…
Мені потрібна жінка не старша сорока двох, і то якщо гарно зберіглася. Найліпше виглядала б на тридцять пять. Після пятдесяти вже зовсім інше життя, Грицьку. Шукаю енергійну, живу, молоду, а не ровесницю!
Сам я, може, й не Іван Франко, але в душі мені двадцять вісім. І взагалі чоловік з роками лише дорожчає, а жінка Ну, ти знаєш.
Ми з подругою Зоряною сиділи за сусіднім столиком у кавярні в центрі Львова; зайшли перекусити після фітнесу, обговорювали дієту, як тут нашу розмову грубо перебив півень-самохвал.
Чула? ледве стримуючи сміх, прошепотіла Зоряна. Як ціна на цукор у кризу, все дорожчає.
Тихше, усміхнулась я. Хай говорять, це ж краща вистава, ніж у театрі Марії Заньковецької.
Оратор не зменшував обертів:
Я, наприклад, учорашнього не їм. Завжди свіженьке ціную! Жінка мусить готувати щодня. Сам, звісно, можу і вареники з картоплею зліпити, але якщо вже сімя то серйозно: борщ, голубці, пиріжки. І щоб була невисока та струнка. Я ж солідний чоловік, а біля мене хай буде паняночка маленька.
А діти? обережно поцікавився його приятель, примружуючись.
Спадкоємців не треба вистачає. Мені потрібна супутниця, для душі й тіла; щоби і в Карпати, і на дачу до родини зїздити.
Я мало сік не поперхнулася. В які ще Карпати, коли далі найближчого магазину цей пан ніколи не ходив?
Зорю, ставлю пляшку квасу, познайомиться зі мною, прошепотіла я, підморгнувши.
Ти смієшся? очі Зоряни округлились. Миросю, тобі ж не сорок!
Тсс! Це експеримент хочу зрозуміти глибину чоловічого самообману.
Знайомство відбулося, як і гадала. Телефони обміняли за хвилину, і вже ввечері писали одне одному, ніби знайомі сто літ.
У мережі ховався під ніком Козак48.
На аватарці фото часів Помаранчевої революції: живіт підтягнутий, ЗАЗ-Таврія ззаду, погляд впевнений.
За кілька днів Славко запропонував зустрітися.
Прийшов у святковому піджаку гудзики ледве тримали натиск живота, що так і напинався вперед.
Мирославо, всміхнувся він на всі зуби, які залишилися. Ти сьогодні просто красуня.
Дякую, Славку, опустила я очі. І ти виглядаєш… імпозантно.
Зустрілися ще кілька разів.
Для мене це було як проба на сцені: слухала байки про його «комерційну імперію» (кіоск на речовому ринку), про те, як ледь не купив нову автівку (але «перепродав капітали»), і про затишок у домі.
Прогулянки в Стрийському парку швидко закінчувалися важким диханням після ста метрів; Славко переконував це він так спеціально дихає.
Нарешті настав вирішальний момент.
Славко, ситий, натішений компліментами, спробував перейти до серйозної розмови.
Мирославо, ти чудова: красива, розумна, молода. До речі, мушу розкритися… Мені не сорок вісім.
Та що ти! звела я брови.
А пятдесят пять… Але добре ж виглядаю, правда?
Славку, живо відлупцювала його усмішкою, даєш максимум пятдесят чотири! Досвідчені чоловіки скарб для жінки.
Він аж засяяв.
Я переживав. Жінки старші сорока двох мені нецікаві. Енергія не та. А ти як іскра, справжня дівчина!
Дякую, дорогий, ніжно провела рукою по його лисині. До речі, в мене теж є таємниця.
Яка?! забідкався він.
Вік.
У Славка обличчя напружилося.
Що ти маєш на увазі? Тобі не сорок?
Майже.
Тридцять девять? видихнув з надією.
Дістала з сумочки паспорт. Простягнула.
Глянь сам.
Тримаючи документ затиснутими пальцями, розгорнув і враз зблід. Дата: 1975 рік.
Пятдесят?.. прошепотів. Тобі пятдесят?
Рівно. Два місяці тому ювілей святкувала!
Паспорт ледь не випав із його рук. Дивився на мене так, ніби побачив Мавку з «Лісової пісні».
Але ти ж виглядаєш…
Як жінка, що стежить за собою, Славку. А не харчується лише біля ринку пиріжками.
Але це жах якийсь! Я казав: тільки до сорока двох. Це мій принцип! Я не можу з ровесницею!
А ти думав, у мене пісок із соромязливості сиплеться? Тебе ж усе влаштовувало, чи не так?
У Славка щоки горіли.
Але… Пятдесят! Це передпенсійний вік.
Старість, Славку, це коли думка не встигає за часом, спокійно відказала я, встаючи. А я у розквіті років. І знаєш, зрозуміла дещо.
Що саме?
Що мені, пятдесятирічній, потрібен чоловік, а не набір із животика, комплексів та міні-бізнесу. Ти мого «вогню» не осилиш спопелієш.
Я взяла свій паспорт і попрямувала до виходу.
Мирославо! гукнув він. Почекай, а як же ми?
А що ми? Ти ж шукаєш молоду, а я занадто доросла для тебе. Щасти знайти ту, хто або вдягне рожеві окуляри, або завчасно втратить зір.
Вийшла на свіже повітря біля старого львівського фонтану.
В машині чекала Зоряна.
Ну як? усміхнулась вона. Прозріли?
Ще й як особливо після мого паспорта. Видно було, як його світогляд летить сторч.
І чим усе скінчилось?
Славко далі шукає свою молодість на сайті знайомств. В анкеті пише: «Шукаю тільки до 40, чесну!». Фото десяти років давності.
Як думаєш, чого деякі чоловіки так бояться одноліток? І чи варто приховувати вік заради примарного шансу, а чи краще одразу бути чесною з собою і людьми?
Такі от справи були у Львові нашої молодості…
