Отак, слухай, швидка приїхала за кілька хвилин, але для Ганни ці моменти здалися вічністю. Між свідомістю та пітьмою єдиною опорою був твердий, але чемний голос Романа. «Тримайся, пані, все буде добре. Діти зі мною, вони в безпеці», шепотів він, стискаючи маленьку ручку Юрчика, що ридав без упину. Соломія, з очами, повними сліз, дивилася на нього з сумнівом, але й з відчайдушною потребою в захисті.
Медики уклали Ганну на ноші, швидко перевірили її стан. «Сильне зневоднення, виснаження, ймовірно, гіпоглікемія», сказав один із них. Роман кивнув і глянув на близнюків. «Я їду з вами», рішуче сказав він. Водій швидкої дав знак сідати.
Дорога до лікарні була сповнена тривоги. Ганна, з капельницею, здавалася крихкою, немов листок, зірваний вітром. Роман, звиклий ухвалювати фінансові рішення на мільйони гривень, уперше за довгий час відчув, що одне людське життя важливіше за всі контракти й звіти світу. Він тримав на колінах ручку Соломії, а Юрчик, втомлений від плачу, заснув, притулившись до його дорогого піджака ніби саме там було найбезпечніше місце на землі.
У лікарні лікарі підтвердили діагноз: сильне виснаження, недостатнє харчування, емоційний шок. Ганні потрібно було кілька днів відпочинку під наглядом. Роман залишився у залі очікування, а близнюки, виснажені плачем, заснули на лавці, вкриті його піджаком.
У тиші лікарні цей залізний бізнесмен уперше за багато років відчув тріщину у холодній стіні навколо свого серця.
Коли Ганна прокинулася наступного дня, перше, що вона побачила, це обличчя дітей, що мирно спали поруч. Потім помітила високу постать біля вікна. «Пане навіщо ви це зробили?» слабко, але з подивом запитала вона. Роман обернувся й ледь посміхнувся: «Тому що ніхто інший цього не зробив. І тому що я не міг пройти повз».
Наступні дні стали відкриттям для обох. Роман приносив дітям новий одяг, іграшки, а для Ганни корисну їжу. Він не хотів виглядати рятівником, але кожен його жест видавав щиру турботу. Коли лікарі дозволили виписуватися, постало питання: куди повертатися? Будинок забрали, родина чоловіка відвернулася, а власних коштів майже не залишилося.
Одного вечора в холі лікарні Роман ухвалив несподіване рішення. «Ганно, я знаю, що ми майже не знайомі. І що в тебе немає причин мені довіряти. Але дозволь допомогти. У мене великий будинок, порожній, там ніхто не живе. Можете з дітьми там перебувати, доки не станеш на ноги. Нічого не треба натомість». Ганна подивилася на нього зі сльозами, між страхом і надією. «Чому я? Чому зараз?» Він відповів просто: «Тому що ти й твої діти заслуговують на шанс. А мені теж потрібно зробити щось справді важливе».
Так почався новий етап. Велика вілла Романа, роками холодна й тиха, ожила від сміху Юрчика й Соломії. Для Ганни спочатку все здавалося сном: світлі кімнати, кухня, повна їжі, двір, де діти могли вільно бігати. Але найбільше її вражало, як поводився Роман не як далекий добродійник, а як людина, яка поступово відкриває радість бути поруч із ними.
Помалу між Ганною й Романом виникла тиха взаємність. Вона, вдячна й обережна, поступово відновлювала життя: знайшла роботу в місцевій книгарні на кілька годин на день. Він, звиклий керувати імперіями, навчився читати дітям казки на ніч, лагодити зламані іграшки й просто слухати без осуду.
Минуло кілька місяців, і для світу Роман Литовченко залишався непохитним магнатом. Але в душі щось змінилося. Вілла перестала бути просто будинком вона стала домом. Ганна вже не була випадковою незнайомкою, а тим, хто приносив тепло й сенс. А Юрчик і Соломія своїм сміхом і обіймами заповнили порожнечу, яку не міг заповнити жоден мільйон.
Одного тихого осіннього вечора Ганна вийшла в сад і побачила Романа, що дивився на зорі. «Знаєш, тихо сказала вона, до зустрічі з тобою я вважала, що світ про мене забув. Що нікому немає до мене справи. Але ти змінив це». Роман подивився на неї і з рідкісною щирістю відповів: «І ти змінила щось у мені. У мене багато будинків, але досі ніколи не було справжнього дому».
І ось там, під зоряним небом, двоє людей із таких різних світів зрозуміли, що доля звела їх не випадково а щоб зцілити один одного. Їхня історія тільки починалася, але для Ганни, Юрчика й Соломії життя знову набуло кольорів. А для Романа, холодного й відстороненого мільярдера, найбільшим багатством стали не гроші, а посмішки родини, яка тепер була його.
