Українська адаптація:
Швидка мчала вузькими вулицями Львова, її сирена вила, наче останній крик розпачу. Всередині лежала непритомна Марія, затиснута між життям і смертю. Лікар-реаніматолог, сивий чоловік на імя Павло Коваль, раз у раз перевіряв пульс і віддавав накази медсестрам:
Швидше! Тримайте тиск, не дайте їй втратити кров. Дитина ще має шанс!
Поряд Олена ломала руки, шепочучи молитви. Серце стискалося від провини вона не встигла втрутитися тоді, у маєтку. Вона памятала холодне обличчя Софії, той погляд, гострий як лезо, і нарешті зрозуміла правду.
**Реанімація**
Коли ноші з Марією внесли до лікарні, Богдан кинувся до лікарів, очі червоні від сліз і лютості.
Благаю, врятуйте її! Вона і наша дитина Я не можу їх втратити!
Лікар Коваль глянув на нього суворим поглядом людини, яка знає час не для емоцій.
Пане Шевченко, зачекайте за дверима. Ми робимо все можливе.
Богдан на мить завмер, потім, пригнічений, опустився на лавку в коридорі. Сховав обличчя в долонях і вперше у житті відчув, що земля тікає з-під ніг.
За закритими дверима медики боролися за життя Марії. Пульс ледве прощупувався, але серце ще билося. Дитина ж була в критичному стані. Апарати видавали рівномірні сигнали, напруга досягла піку.
**У залі очікування**
Софія увійшла до лікарні в супроводі двох подруг, які поспішили підтримати її перед свідками. Обличчя вона тримала камяне, але тремтячий голос викликав співчуття:
Бідна дівчина як вона могла так посковзнутися? Я лише хотіла, щоб ми були єдиною родиною.
Олена, що стояла в куті, дивилася на неї з німою ненавистю. Якби вона наважилася сказати правду тоді, може, все скінчилося б інакше. Але страх перед владою Софії, перед її впливом у місті, паралізував.
**Богдан і мати**
Мамо! вигукнув Богдан, зриваючись з місця. Де ти була, коли це сталося? Олена каже, що ти поряд із нею!
Софія торкнулася його плеча зі штучною ніжністю:
Сину, я була нагорі. Лише бачила, як вона впала Усе сталося так швидко. Боже, якби я встигла її врятувати!
Сльози котилися по її щоках, але Богдан уже не знав, чи вірити їй. В його довірї зявилася тріщина.
**Звістка з операційної**
Після годин напруги двері відчинилися. Лікар Коваль, з обличчям, зморщеним від втоми, підійшов до Богдана.
Пане Шевченко, ваша дружина жива. Ми витягли її з того світу, але дитина
Слова застрягли в горлі, і Богдан зрозумів без пояснень. Його світ розсипався. Він схопився за стіну, сльози текли самі.
Лікарю я хочу її побачити.
Її скоро переведуть у палату. Але на її тілі є синці. Не ті, що лишаються після падіння. Я зобовязаний повідомити поліцію.
Софія, почувши це, завмерла. А потім обійняла сина, намагаючись втихомирити:
Не слухай їх, сину. Ти знаєш, як швидко народжуються плітки. Тобі зараз потрібен спокій.
**Пробудження Марії**
Через кілька годин Марія відкрила очі. Вона була бліда, ледве дихала. Богдан поцілував її руку, намагаючись стримати сльози.
Маріє кохання моє ти зі мною.
Вона подивилася на нього, і очі наповнилися сльозами. Спробувала доторкнутися до живота, але все зрозуміла з його погляду. З губ вирвався стогін.
Наша дитина
Він притиснув її до себе, шепочучи:
Ми переживемо це разом. Ти в мене є, і це важливіше за все.
Але в душі Марії народився новий біль: не лише від втрати дитини, а й від усвідомлення, що за трагедією стояла сама жінка, яка мала її берегти.
**Зізнання Олени**
Через кілька днів Олена більше не могла мовчати. Вона знайшла Маріїну палату і, тремтячи, прошепотіла:
Пані Маріє ви повинні знати правду. Ви не самі впали. Пані Софія вас штовхнула. Я бачила.
Марія відчула, як кров відлила від обличчя. Це була правда, яку вона відчувала, а тепер мала підтвердження.
Олено чому тільки зараз?
Боялася. Ви знаєте, яку владу вона має Але я більше не можу жити з цим.
Марія стиснула її руку і прошепотіла з несподіваною силою:
Клянусь, вона не уникне покарання.
**Розслідування**
За кілька днів поліція почала офіційне розслідування. Свідчення лікарів, синці на тілі Марії та показання Олени складали похмуру картину.
Але Софія не була з тих, хто здається легко. Її адвокати вже готували захист, а впливові друзі намагалися придушити скандал.
Богдан розривався між любовю до матері і жорстокою правдою. Його мучили погляд Марії, її німа мука, і слова Олени, які неможливо було ігнорувати.
**Остання розмова**
Одного вечора Богдан
