Скора мчалася вулицями Києва, а сирена вила, наче крик розпачу. Всередині лежала непритомна Олеся, між життям і смертю. Лікар, сивий чоловік на імя Дмитро Коваль, постійно перевіряв її пульс і коротко командував медсестрам:
Швидше! Тримайте тиск, не дайте їй втратити кров! Дитина ще має шанс!
Поруч Марія заламувала руки, шепотівши молитви. Серце стискалося від провини вона не встигла втрутитися тоді, у маєтку. Перед очима стояв холодний, як лід, погляд Ганни, і вона нарешті зрозуміла правду.
**Реанімація**
Коли Олесю внесли до реанімації, Богдан кинувся до лікарів з червоними від сліз і лютості очима.
Будь ласка, врятуйте її! Вона і наша дитина Я не можу їх втратити!
Дмитро Коваль глянув на нього суворо, як лікар, який знає час не для емоцій.
Пане Шевченко, зачекайте за дверима. Ми робимо все можливе.
Богдан завмер на мить, але потім, пригнічений, опустився на лавку в коридорі. Вкрив обличчя долонями і вперше в житті відчув, що земля тікає з-під ніг.
За закритими дверима лікарі боролися за життя Олесі. Пульс слабкий, але серце ще билося. Але стан дитини був критичним. Апарати пікали, напруга досягла межі.
**У залі очікування**
Ганна увійшла до лікарні у супроводі двох подруг, які грали роль турботливих свідків. Обличчя її було, ніби з каменю, але тремтячий голос вражав оточуючих:
Бідна дівчина як так могло статися? Я лише хотіла, щоб ми були єдиною родиною.
Марія, що стояла в кутку, дивилася на неї з ненавистю. Якби вона посміла сказати правду тоді, можливо, все було б інакше. Але страх перед могутністю Ганни, її впливом у місті, паралізував.
**Богдан і його мати**
Мамо! вирвалось у Богдана, коли він різко підвівся. Де ти була, коли це сталося? Марія каже, що ти була поруч!
Ганна торкнулася його плеча зі штучною ніжністю:
Сину, я була нагорі. Лише побачила, як вона впала Усе сталося так швидко. Боже, якби я встигла її впіймати!
Сльози були фальшиві, але Богдан вже не знав, чи вірити їй. Крихітна тріщина пройшла через його довіру.
**Звістка з операційної**
Після годин напруги двері відчинилися. Дмитро Коваль, з обличчям, зморщеним від втоми, підійшов до Богдана.
Пане Шевченко, ваша дружина жива. Була важка боротьба, але ми стабілізували стан. Однак дитина
Слова завмерли, і Богдан зрозумів без пояснень. Його світ рухнув. Він схопився за стіну, сльози котилися беззупинно.
Докторе я хочу її побачити.
Скпершу її переведуть у палату. Вона потребує відпочинку. Але на її тілі є синці. Вони не схожі на наслідки падіння. Я зобовязаний повідомити поліцію.
Ганна, почувши це, на мить завмерла. Потім обійняла сина, намагаючись заспокоїти:
Не слухай їх, сину. Ти знаєш, як швидко народжуються плітки. Тобі зараз потрібен спокій.
**Пробудження Олесі**
Через кілька годин Олеся прокинулася. Вона була бліда, ледве дихала. Богдан поцілував її руку, намагаючись стримати сльози.
Олесю кохана ти зі мною.
Вона подивилася на нього, а потім очі наповнилися сльозами. Рука простягнулася до живота, але все зрозуміла з його погляду. З губ вирвався стогін.
Наша дитина
Богдан притиснув її до себе, шепочучи:
Ми переживемо це разом. Ти в мене є, і це важливіше всього.
Але в душі Олесі народився ще один біль: не лише втрата дитини, а й знання, що за трагедією стоїть жінка, яка мала б її захищати.
**Зізнання Марії**
Через кілька днів Марія не витримала. Вона знайшла Олесю одну в палаті і, тремтячи, прошепотіла:
Пані Олесю ви маєте знати правду. Ви не самі впали. Пані Ганна вас штовхнула. Я все бачила.
Олеся відчула, як кров відливає від обличчя. Вона здогадувалася, але тепер отримала підтвердження.
Маріє чому тільки зараз?
Боялася. Ви знаєте, яку владу вона має Але більше не можу жити з цим.
Олеся взяла її за руку і, несподівано міцно, прошепотіла:
Клянусь, вона не залишиться без покарання.
**Розслідування**
За кілька днів поліція розпочала справу. Свідчення лікарів, синці на тілі Олесі та слова Марії складалися в жахливий пазл.
Але Ганна не з тих, хто здається легко. Її адвокати готували захист, а впливові друзі намагалися придушити скандал.
Богдан розривався між любовю до матері та жорстокою правдою. Він не міг викинути з голосу погляд Олесі та слова Марії.
**Остання розмова**
Одного вечора він увійшов до вітальні, де Ганна чекала, холодна та непохитна.
Мамо, скажи правду. Ти штовхнула Олесю?
Ганна підняла підборіддя з гордістю.
Си
