НЕВТЕРПІННЯ ДО ЩАСТЯ
Оленка мріяла про щастя у другому шлюбі. У невдалому вона вже побувала. Виховувала сина двадцятирічного Максима.
…Колись давно її чоловіка застали на гарячому. Оленка повернулася з відрядження на день раніше. Залунав ключ у замку, і чоловік, ледь одягнений, метушливо застилає ліжко у спальні. А її найкраща подруга у кухні готує каву в її нічній сорочці!
Повна класика! Розлучення відбулося миттєво. Подругу зрадиницю видалено з життя назавжди. Оленка не розбиралася у гидких деталях. Вина буде й покарання. Викинула чоловіка разом із речами за двері, синові заборонила з ним спілкуватися. Тоді їй ще й тридцяти не було.
Минуло понад десять років. Оленка встигла захистити спочатку кандидатську, а згодом і докторську дисертації. У сорок років доктор філологічних наук, завідувачка кафедри в педагогічному університеті.
Як спеціалістка, була цінною й авторитетною. За всі свої десять років жіночої самотності Оленка не втрачала віри, що знайде достойного чоловіка. Вона не хотіла прирікати себе на ті самі шалі й вишивання хрестиком.
Залицяльників не бракувало. Але берега її душі ніхто так і не торкнувся. Один після першого ж побачення покликав Оленку заміж. Одразу зайняв у неї грошей: «Ми ж майже родина» і зник. Інший шукав дружину для своїх дітей вдівець. Запросив Оленку у свій дім і попросив приготувати смачну вечерю. Вона зготувала, нагодувала трьох дітей всі маленькі, кожен молодший за іншого.
Повернулась додому плакала. Жаль стало тих діточок, їхнього батька. Він, сам як сирота. Але тягнути на собі цю ораву Оленка не змогла б. «Може, я егоїстка», виправдовувала вона себе.
З кожним роком варіантів ставало все менше. І коли Оленка вже була готова поставити жирну крапку у пошуках, на горизонті зявився Він.
Студент із Лівану. Імя йому Василь. Йому було 28. Колись навчався у групі Оленки, вона була його викладачкою. Після університету Василь залишився у Львові й відкрив маленький бізнес.
Якось Оленка заїхала на заправку біля Стрия. А власником виявився саме Василь. Заговорилися, згадали старі студентські часи. Василь простягнув візитівку Оленці. Мало що Відтоді Оленка раз на тиждень навідувалася на заправку і бензин, і спілкування. Василь став помітно залицятися. Запрошував у кавярню, на концерт симфонічної музики. Оленка соромилась, не вірила у щирість колишнього студента й довго відмовляла.
Але Василь не здавався. Вона памятала, яким старанним, відмінним студентом він був. Українською говорив краще за одногрупників. Та був ще й нестримно привабливим східним красенем. Дівчата, коли він зявлявся у коридорі, мліли та зітхали знизу догори.
Оленка згадала той день, коли Василь дарував їй різьблену скриньку. Усередині записка: «Пані Олено, я Вас кохаю!» Прочитавши, Оленка то почервоніла, то побіліла, зірвала лист на клаптики. Вирішила, що це жарт чи насмішка, і повернула скриньку Василю.
Наступного дня Василь постукав у її кабінет:
Перепрошую, пані Олено, не хотів вам завдавати болю. Ви мені справді подобаєтеся.
Оленка прийняла вибачення:
Ідіть до аудиторії, Василю, зараз буде заняття.
До закінчення навчання він лиш позиркував з далеку. І ось тепер усе повторилося. Сумяття розїдало душу: приймати залицяння чи ні? «Тепер я йому просто жінка, він просто чоловік. Чому б не ризикнути?» думала Оленка.
Врешті-решт, піддалася долі.
Короткий роман розгорівся швидко. Перше побачення з Василем було незабутнім. Він був ніжний, веселий, романтичний таких Оленка ще не зустрічала. Різниця у віці зовсім не відчувалася. Вона ставала знову дівчиною, а Василь чоловіком із досвідом.
Оленка жартома почала називати його Василем, щоб звик більше до українського імені. Василь її теж перейменував на Олеся. Оленка літала від щастя. Вперше у житті вона почула себе коханою жінкою. Полумя кохання вже не міг загасити і вітер.
Василь не пропонував Оленці заміжжя. Він збирався повертатись на батьківщину, йшов за волею родини. Мати вже підібрала йому наречену, Софію сімнадцятирічну дівчину з порядної ліванської родини. Оленка й не наважилась би полишити Україну матір, сина, рідну землю. Сумнівалась, що родина Василя прийняла б старшу іноземку з дитиною. Не до двору, як то кажуть.
Своя паляниця ближча до серця, аніж чужі солодощі.
Оленка вирішила віддати Василеві всю неструмлену ніжність й любов. А далі хай трапиться що станеться!
«Скільки мені ще того жіночого щастя залишилося? Крихти Буду його кохати неждано-негадано! До краплі, до дна!» відкривалася вона мамі.
Мати категорично була проти іноземця:
Олесю, нащо тобі отой чужинець? Тобі має бракувати наших Василів? Ніколи не дам тобі свого родинного благословення! Твій колишній чоловік оббиває поріг, все за тобою вовтузиться. Хіба не помічаєш? Простила б його і жили б собі. Син же у вас родина! бідкалася мама.
Мамо, Ігор мені зрадив! Забула?
Господи, та він вже сто разів покаявся! Та й ти сама винна, з тими дисертаціями не мала на нього часу. Коли чоловік без нагляду якась жінка обовязково причепиться А йому не треба багато! не зупинялася мама.
Чому ж ти, мамо, не простила батька? Він же просив пробачення, парирувала Оленка.
Це зовсім інше, доню! Твій батько пішов, не дочекавшись твого народження, має трьох дітей десь там, а потім повернувся. Навіщо мені такий з трьома хвостами? Згодом дали б мені забрати його у дітей? Ні! Твій Ігор десять років самотній блукає та все чекає покличеш. Максим його любить, закінчила мама.
Мамо, заміж за Василя я не збираюсь. Я для нього за стара Чекатиму, поки він перший мене покине. Я сама не зможу А далі побачимо, задумливо сказала Оленка.
Ох, доню, і стара кобила солі просить зітхнула мати.
…Минуло три роки. Василь попрощався з Оленкою. «Я буду трохи на звязку, кохана», сказав.
Оленка знала, що так і буде. Боліло надто сильно віддавати його молоденькій Софії. На прощання Василь вручив ту саму різьблену скриньку. А в ній дивовижна каблучка-оберіг у вигляді двох янголят, які тримали разом бурштинове серце.
Моє серце залишаю з тобою, Олесю, сказав Василь і палко поцілував.
Він поїхав у Ліван.
…Через рік Василь надіслав весільне фото: «Моя дружина Софія». Ще через рік ще одне з нової церемонії: «Моя друга дружина Марія». Докладав, що у Лівані багатожонство дозволене законом.
Оленка, гортаючи ці фото-звіти, не почувала ревнощів. Що можуть знати ці молоді перепілки про солодке, всеоспіване кохання? Трохи тішив сумний погляд Василя на фото. Може, ще памятає, кохає? Хоча… Старе кохання іржавіє, коли новий вітер дме.
…Казка закінчилася. Перегорнута сторінка. Тим часом син Максим одружується, приводить у дім невістку. Коли у молодих зявляється донечка, Оленка просить назвати її Олесею. Хотілось закарбувати в памяті історію палкого кохання.
Оленка простила (чи, радше, просто пожаліла) колишнього чоловіка. Провина була, та пробачена. Ігор діяв через тещу. Мама чітко підтримала примирення:
Він давно винуватиться. Та й хто без гріха? Гріх не в лісі, а в серці ходить. Не кожному дано втриматися від спокуси й пристрастей.
…Оленка та Ігор знов разом, справжня сімя. Стараються більше ніколи не розлучатись. А ще Оленка закінчила курси вязання. Для онучки Олесі тепер вона вяже шкарпетки з ліванськими візерункамиУвечері, сидячи біля вікна з вязанням у руках, Оленка пильно вслухалася у тишу дому. Максим з молодою дружиною шепотілися на кухні, крихітна Олесенька щось белькотіла у колисці, а Ігор, втомлений, лагодив старий годинник. За вікном повільно падав сніг, ховаючи минуле під білою ковдрою.
Оленка спостерігала, як клубок ниток спокійно розкручується, вплітаючи у кожну петельку нові надії й згадки. Її серце, переживши бурі, було теплим і повним не жалем, а вдячністю. Василеву скриньку вона берегла на дні шухляди, як нагадування про те, що кохання буває різним тривким і мимовільним, шаленим і тихим. Воно може залишатися з тобою навіть, коли людина далеко.
І в ту мить, коли Олесенька вперше засміялась у голос і Ігор зустрів Оленчин погляд з тією самою ніжністю, яку вона колись втратила й знову наважилася прийняти, Оленка відчула: щастя не має віку чи національності, воно приходить тоді, коли найбільше готовий його відчути. І коли ти приймаєш себе зі всіма рубцями й мріями світ відповідає тобі маленьким чудом.
А за вікном сніг уже вкрив землю, так само, як час вкриває болючі згадки, лишаючи лише світлі відблиски справжнього кохання та надії. У цю мить Оленка нарешті дозволила собі розслабитися і просто щасливо жити далі.
