«Сім років під дахом свекрухи»: чому моя сестра вважає, що їй усі щось винні
Мою молодшу сестру звати Соломія. Що б не трапилося – завжди знайдеться, хто винен, але тільки не вона. Працювати над проблемами? Нащо, коли можна чекати, поки хтось інший усе вирішить, кинувши свої справи й мчить рятувати. М’яко кажучи, вона живе за принципом «мене мають обслуговувати».
Зразу після інституту Соломія вийшла заміж. І скажу так — їй пощастило більше, ніж багатьом. Свекруха, Ганна Михайлівна, виявилась жінкою з золотим серцем і розумною головою. У неї була однокімнатна квартирка, яка дісталась від тітки. Замість здавати її, як планувала, вона запропонувала молодим пожити там безкоштовно. Сама ж лишилась у своїй двійці на околиці – лише щоб допомогти їм зекономити й накопичити на власне житло. Але, на жаль, часом добрі вчинки повертаються чорною невдячністю.
Соломія не палилася бажанням працювати. Її ідеальний день — лежати на дивані з серіалом, кавою та соцмережами. Піти на роботу після навчання? Нашкребла б трохи стажу, а краще — швидше народжуємо дитину й у декрет. Так і сталося: через рік вона вже гуляла з коляскою, а ще за рік чоловік поділив із нею життя на «до» та «після» і зник. І хто ж її прихистив? Звісно, Ганна Михайлівна.
Свекруха знову показала великодушність — дозволила Соломії залишитись у квартирі, доки та «не стане на ноги». В її розумінні це означало: знайти роботу, назбирати хоч на перший внесок по іпотеці, лізти з болота самостійності по поволі. Але Соломія чула тільки «живи тут, доки тебе не виженуть».
Ганна Михайлівна допомагала, як могла: дивилась за онуком, купувала йому іграшки, підкидала грошей на продукти. А Соломія замість накопичувати летіла на відпочинок за кордон, купувала дизайнерські шмотки і хизувалась у мережі новими сумками та макіяжами. Квартиру ж вона продовжувала займати безкоштовно. Колишній чоловік, до речі, не сидів склавши руки — взяв іпотеку, одружився знову, у нього все налагодилось. А моя сестра, схоже, вирішила, що їй можна нічого не робити — всі навколо мають перед нею відпрацювати.
Минуло сім років. І Ганна Михайлівна, яка вже давно на пенсії, нагадала, що колись планувала здавати цю квартиру для додаткового доходу. Вона ввічливо попросила Соломію подумати про переїзд. І що ж ви думаєте? Сестра влаштувала такий виступ, що й найдосвідченіші актори позаздрили б. З криками й сльозами вона стверджувала, що її «викидають на вулицю з дитиною». І робила це, звісно, при синові й у присутності колишнього чоловіка.
Ніхто її на вулицю не виганяв. Наші батьки живуть у приватному будинку в передмісті, де для Соломії з дитиною є окрема кімната. Але їй туди не хочеться. Чому? Бо там треба іноді мити посуд, прибирати за собою й прокидатись раніше, ніж обід — а вона звикла до безтурботності. Тому Соломія вирішила перекласти клопоти на мене.
Ми з чоловіком нещодавно виплатили перший внесок за іпотеку, зробили ремонт і почали здавати цю квартиру. Гроші з оренди покривають наші платежі. Поки що живемо у квартирі чоловіка. Соломія дізналась про це й без сорому запропонувала «прихистити її на півроку». Звісно, безкоштовно. І запевняла, що за півроку вона «усе владнає».
Але я Соломію знаю. Ці півроку легко перетворяться на вісім років. А наш ремонт вона знищить ще в перші місяці. Потім почне ображатись, що я «скупа» і не хочу допомогти рідній сестрі. Тому я відповіла рішуче: «Ні». І це був найправильніший вибір. Соломія розлютилась, почала дзвонити родичам, звинувачувати нас у байдужості й нацьковувати сина проти всіх.
Але я більше не ведусь на маніпуляції. Ми з чоловіком працюємо, будуємо маюАле я вже не та дурна, щоб вірити в її “півроку”, тому просто дивлюсь, як вона нарешті сама почне відповідати за своє життя.
