«Сім років під дахом свекрухи»: чому моя сестра вважає, що їй усі щось винні
Молодшу сестру звуть Соломія. Як довго себе пам’ятаю, вона завжди вміла подати себе жертвою. У неї все не так, усе важко, усі винні, окрім неї самої. Вона не звикла вирішувати проблеми — воліє чекати, поки хтось улаштує все за неї, кинувши свої справи й примчавши на допомогу. М’яко кажучи, вона все життя живе у режимі «мені мають».
Незабаром після закінчення університету Соломія вийшла заміж. І скажу прямо — їй пощастило. Свекруха, Галина Іванівна, виявилася жінкою з добрим серцем і розумною головою. В неї була однокімнатна квартира, що дісталася від тітки. Замість того щоб здавати її, як планувалося, вона дозволила молодим жити там безкоштовно. Сама ж залишилася у своїй двокімнатній квартирі на околиці Києва — все для того, щоб молоді могли заощадити на власне житло. Але, на жаль, такі щедрі жести часто отримують невдячність у відповідь.
Соломія не відрізнялася працьовитістю. Вона із задоволенням проводила дні, розвалившись на дивані з серіалами, кавою та соцмережами. Йти на роботу після вишу? Навіщо, коли можна швидше народити дитину та піти у декрет? Так і сталося — через рік вона вже гуляла з дитячим візком, а ще за рік її чоловік подбав на розлучення й зник. Фактично, вона залишилася сама. І хто її прихистив? Звісно ж, свекруха.
Галина Івинівна знову показала доброту — дозволила Соломії остатися в квартирі, поки та не встане на ноги. В її розумінні це означало: влаштуватися на роботу, заощадити на перший внесок по іпотеці, крок за кроком йти до самостійності. Але Соломія розуміла це інакше: відпочивати, поки не виженуть.
Свекруха допомагала, як могла: доглядала за онуком, купувала іграшки, приносила продукти. А Соломія замість того щоб заощаджувати, їздила на відпочинок за кордон, купувала дизайнерський одяг, викладала в інстаграм нові сумки та макіяжі. При цьому квартиру продовжувала займати безкоштовно. Колишній чоловік, до речі, не сидів склавши руки — оформив іпотеку, одружився знову, усе в нього було влаштоване. А моя сестра, мабуть, вирішила, що їй можна нічого не робити — усі навколо їй винні.
Минуло сім років. І Галина Іванівна, яка вже давно на пенсії, нагадала, що колись планувала здавати цю квартиру, щоб мати хоч якийсь дохід. Вона ввічливо попросила Соломію подумати про переїзд. І що ви думаєте? Сестра влаштувала такий спектакль, що будь-якому театру позаздриш. З криком і слізми вона вила, що її виганяють з дитиною на вулицю. І робила це, звичайно ж, при дитині та у присутності колишнього чоловіка.
На вулицю її ніхто не виганяв. Наші батьки живуть у передмісті, у великому будинку, де для Соломії з дитиною є окрема кімната. Але їй туди не хочеться. Чому? Бо у батьків треба іноді допомагати по господарству, прибирати за собою, вставати рано — а вона звикла до вільного життя. Тому й вирішила перекласти клопоти на мене.
Ми з чоловіком нещодавно виплатили перший внесок по іпотеці, зробили ремонт і почали здавати цю квартиру. Гроші з оренди повністю покривають наш щомісячний платіж. Поки що ми живемо у квартирі чоловіка. Соломія дізналась про це й без сорому запропонувала «пустити її пожити півроку». Звісно, безкоштовно. І запевняла, що півроку їй вистачить, щоб усе налагодити.
Але я знаю Соломію. Ці півроку легко перетворяться на вісім років. А наш ремонт у новій квартирі вона зруйнує в перші ж місяці. Потім почне ображатися, що я «скупа» і не хочу допомогти рідній сестрі. Тому я відразу відповіла рішуче: «Ні». І це було найправильніше рішення. Соломія розлютилася, почала дзвонити родичам, зображати нас із чоловіком безсердечними, налаштовувати сина проти всіх.
Але я більше не піддаюсь на маніпуляції. Ми з чоловіком працюємо, будуємо майбутнє. Ми не відпочивали на теплих морях, не купували брендовий одяг — ми заощаджували. Ми не зобов’язані платити за чиюсь лінь і безвідповідальність.
Я досі не розумію — як можна за сім років жодного разу не подумати про майбутнє? Вважала, що буде жити у квартирі свекрухи вічно? Чи чекала, що хтось із родичів підкине ще одну? І найжахливіше — це почуття, що їй усі винні. Навіть власний син став для неї розмінною монетою у виставі під назвою «Я бідна, нещасна, мене виганяють».
Як поводитись із такою сестрою? Варто продовжувати спілкування чи поставити крапку? Я втомилася бути для неї «винною»…
**Життя вчить: інколи найважче сказати «ні» саме тому, кого любиш. Але без цього неможливо зберегти себе.**
