Няня для брата
Що сталося, Дмитрино? Знову не відповідає?
Не відповідає! Дмитрина з роздратуванням кинула смартфон на кухонний стіл, Вона не відповідає ще з шостої вечора! Через неї я до мами не поїхала Мені й там треба приготувати, і вдома приготувати, а Сашу залишити нема з ким Виховали помічницю!
У цей момент із коридору почувся звук ключа.
О, ще не спите? кинула, не виймаючи навушників, Дануся, і, пройшовши повз батьків, рушила до своєї кімнати.
Але мама не та, що мовчки відпустить.
Дано! Стій! мамин голос змусив її зупинитись, хоч вона й не обернулася, Ти куди ? Ти запізнилася на скільки? На цілих шість годин! Хіба не збираєшся нічого пояснити?
Дануся вийняла навушники.
А з якого приводу такі нерви?
Ти ж обіцяла! втомлено сказала Дмитрина, Обіцяла, що посидиш із Сашою!
Дануся, що мріяла лише лягти спати, відрізала крізь зуби:
Ну, не вийшло. Ніхто ж не помер. Ти ж сама була вдома.
Я тобі тиждень нагадувала, що треба буде побути з братом! Бо батько на зміні до ночі, не встигає, а мені до лікарні до мами. Тобі ні брата, ні бабусю не шкода. І маму теж!
Та просто не змогла Дануся! Засиділась у групі однокурсників, а потім Олег підбив іще до нього на квартиру зїздити А там й оком не змигнула, як ніч на порозі. Геть забулася.
Сама собі Дануся так і виправдовувалась.
Бо телефон у неї не сів вона його спеціально вимкнула.
Обіцяла, мамо, а потім змінила плани.
Дихни, різко сказала мама.
Що, у нас тепер, як у вязниці? кинувши співчутливий погляд, відповіла Дануся.
Пила, констатувала мама, Вечірки важливіші за родину.
Й тут Дануся не витримала.
Так, важливіші! Я ж вам за няню не наймалась і з братом не сидітиму. Розважайтесь самі. Хотіли ще одну дитину на старість тож і грайтесь. В мене своє життя.
Батько, який майже ніколи не підвищував на неї голос і навіть не сварився, почувши це, не витримав.
Ми тебе нянею і не робили. Тебе рідко про щось просимо! Але цього разу це було важливо, і ти обіцяла Дано, ти запізнилась на шість годин. Телефон вимкнула. Ще й на нас усе валиш.
Я нічого не валю, але Сашко ваша турбота. Так, я була у друзів. Всі пішли, а я що, гірша?
Данусю намагались оберігати від хатніх турбот. Вона ще нещодавно зі школи випустилась і зараз навчається в престижному львівському виші на складній спеціальності. Це поважали щось могли пробачити.
Але сама Дануся майже нікого не жаліла.
Знаєш, що гірше? втрутилася мама, Гірше те, що через тебе я не поїхала до бабусі. Вона нічого собі сама не приготує! А я не можу себе розірвати між трирічним сином і хворою мамою!
Дануся, повільно розплітаючи кісочку, закладену одногрупницею, кинула холодно:
Це вже твої проблеми, мамо. Ти вирішила народжувати так пізно. Ото й займайся ним. Я вам нічого не винна.
Від цих слів навіть тато здригнувся.
Дано, ти вже занадто!
Чому занадто? Я вчуся. Мені з ровесниками спілкуватися треба. Друзів заводити. Може, й нареченого шукати. Ви ж хочете онуків! А не сидіти з вами і з вашим сином!
Батько посадив її на стільця.
Дано, сядь. Послухай. Ніхто не просить, щоб ти ставала нянею на повну ставку. Це прохання сімейна підтримка, не робота. Ти погодилась.
Дануся, не відступаючи, відповіла жорстко:
Погодилась, а потім передумала. Життя диктує свої правила.
Життя так, але ти змінила плани і не попередила нас, парирував батько. Я розумію, що ти вчишся. Я розумію, ти хочеш мати друзів. Але, Дано, ти частина сімї. Ми тебе не тримаємо вдома під замком. Але маємо право розраховувати на твою допомогу хоч зрідка. Може, хоч кілька годин на тиждень посидиш із братом? Щоб ми змогли, наприклад, до лікаря сходити чи до бабусі, як сьогодні.
Дануся не дала йому договорити. Вона підняла підборіддя, і з волосся посипались шпильки:
Ні.
Чому?
Бо це не моя відповідальність, тату. Я не зобовязана жертвувати собою.
Вона зібралася на скандал. От зараз і почнеться
Гаразд, сказав батько неочікувано спокійно, Я почув тебе.
Що? Почув? А крики? А конфіскація телефону? А лекції про те, як вона пошкодує, коли нас не стане?
І що, на цьому все? перепитала Дануся.
Так. Сьогодні все.
Дануся, трохи спантеличена тим, що все так легко минулося, поспішила у ванну змивати макіяж і, нарешті, вилягти спати Який важкий вечір! Та ще й батьки присіли на вуха.
Тим часом у спальні батьків розмова тривала.
Андрію, як вона може бути такою черствою? уже не злісно, а сумно сказала Дмитрина. Ми виховували її, як треба, не економили, не знущались, не тисли І відчуття таке, ніби вона нас взагалі не любить І що тепер? Будемо просити її сидіти з братом, коли треба?
Ні, Андрій похитав головою, Просити більше не будемо. Якщо вона вирішила, що нам нічим не зобовязана, і ми їй теж. Принаймні до того, як сама не зрозуміє, що таке доросле життя.
***
Ранок не почався з кави, а з гіркого осаду від вчорашнього скандалу.
Дануся першою вийшла на кухню. Випила води, пожувала старий бутерброд з холодильника. Як мама принесла Сашка, одразу схопила телефон, щоб уникнути розмови. Але мама мовчала. Згодом зайшов батько, навіть привітався:
Доброго ранку, кинув він Данусі.
О, ще й розмовляєте? іронічно прокоментувала донька.
Тато відкрив папку із сімейними рахунками.
Дано, мені потрібна розмова.
Вона закотила очі.
Знову про мою відповідальність? Я ж сказала вже
Ні, не про відповідальність, перебив батько, І, так, частково й про неї. Але більше про гроші. З цього місяця ти маєш сплачувати свою частину за їжу і квартиру свою частину комуналки.
Дануся посміхнулась скептично, мовляв, тато жартує після вчорашнього, щоб підіграти. Що ж, вечором вона їх, ранком вони її ось і баланс.
Ха, тату. У тебе з гумором погано, але мене цим не візьмеш.
А тато підготувався за ніч:
Це не гумор, Дано. Відтепер ти, як доросла людина, сплачуєш свою частину витрат. За все.
Навіть Сашко, який розмазував кашу по столу, надув щоки й вирячився на батька.
Що? ледве сказала Дануся.
Ти сказала, що не зобовязана нам нічим. Добре. Значить, не залежиш від нас і фінансово. Цього місяця ти оплачуєш свою їжу, комуналку, а головне своє навчання.
Дануся зрозуміла, що тато не жартує. Вони образились серйозніше, ніж вона гадала.
Тату, ти сам розумієш, що говориш? Добре, годувати не треба, але ж навчання це святе. Ти не витримаєш і не оплатиш? В себе ж потім совість загризе.
Помиляєшся, відповів він. Ти повнолітня. Тобі девятнадцять. Дорослим усе під силу. Ми казали: поки вчишся, допомагатимемо, але це базується на взаємній повазі і хоча б мінімальній участі в житті родини. Ти відмовилась від допомоги. Відповідно, ми відмовимося і від своєї участі в твоєму житті.
Дмитрина, що намагалась годувати Сашка, глянула на чоловіка чи не перегинають?
Дануся кинула шматок сиру на тарілку і, підхопившись, випалила:
Та й не їстиму! А то ще на мене борги повісите!
Доїдали вони з маленьким Сашком самі. Дануся одяглась, поспішно нагриміла дверима і рушила на пари, поки ще вони оплачені.
Ми не перегнули? тихо спитала Дмитрина.
Андрій жував сир, що став гіркішим.
Але різко кинув:
В міру, Дмитрино! Якщо ніхто нікому не зобовязаний, нехай платить сама. Їй це буде наука, хай навіть боляче А то вже звикла кататися на всіх.
І тепер Дануся з батьками бачилася рідко. Рано йшла, пізно приходила. Вдома не їла взагалі. Дмитрина, хоч Андрій і просив не втручатись, все ж боязко питала доньку, чи не голодує. На що та відповідала гострим поглядом і йшла далі.
Їй випала нагода підробити у кавярні підмінила подруга, а потім звільнилась, і тепер Дануся, по чотири години після пар, бігала із підносом. Але мала свої гроші.
Батьки хвилювались, але стояли на своєму.
Вона знову не прийшла на вечерю, Андрію. Впевнена, що голодна. Педагогіка педагогікою, а до чого себе доведе журилась Дмитрина.
Перебіситься, Дмитрино. Зрозуміє: у сімї кожний підтримує іншого. Поки бунтує.
На третій місяць мовчазної війни Дануся заявила:
Ну, рахуйте, що вам вдався шантаж. Не витримую після пар іще й на роботі тягати підноси, да і платять смішно Я згідна сидіти з Сашком. Декілька разів на тиждень. По три години. Офіційно. Ви виграли. Ось гроші за квартиру скільки змогла, десять тисяч гривень.
Вона поклала на стіл купюри. Більше не вийшло. Але батьки грошей не взяли.
Доню, ми не хотіли образити тебе. Ми не шантажували ми завжди піклувались про тебе не тому, що законом так треба, а тому, що ми твоя родина, ми тебе любимо. Відповідь нам потрібна теж участю, турботою.
Я зрозуміла, вибачте і вперше сама обійняла їх.
