Оксана влаштувала грандіозне прибирання, поки її донька Марічка гостювала у бабусі з дідусем у невеличкому містечку під Житомиром. Вона вимила вікна до дзеркального блиску, вичистила килими, зітерла пил з кожної полиці. Раптом тишу розірвав дзвінок телефону. Дзвонила Марічка, її голос тремтів від сліз:
— Мамо, забери мене додому, будь ласка!
— Донечко, що трапилося? — зтривожилася Оксана, відчуваючи, як серце стиснулося від поганого передчуття.
— Поклич бабусю!
За мить у трубці почувся голос Ганни Іванівни, матері Оксани.
— Мамо, що у вас там коїться? — ледь не кричала Оксана.
— Ой, Оксанко! Це все наша невістка! Ти й уявити не можеш, що вона влаштувала! — Ганна Іванівна, важко зітхнувши, почала розповідати. Оксана слухала, і з кожним словом її обличчя все більше каменіло від обурення.
— Твоя донька — справжня нахабниця! — заявила Тетяна, дружина брата Оксани, з отруйною посмішкою. — Ніяких манер! Приїхала в гості й лізе в чужий холодильник! З’їла шматок торта та йогурти, які я купила своїм дітям! Тож будь ласка, відшкодуй мені збитки. Ввечері зайду за грішми.
Стосунки Оксани з Тетяною ніколи не були теплими. Сім років тому її брат Василь одружився з Тетяною, і цей вибір викликав бурю обурення в родині. Тетяна була на десять років старша за Василя, та ще й з трьома дітьми від попереднього шлюбу.
— Сину, навіщо тобі це? — причитала Ганна Іванівна. — Вона старша, з трьома дітьми! Невже не знайдеш ровесницю, без такого багажу?
— Чужих дітей не буває, мамо, — обурювався Василь. — Її хлопці класні, ми вже подружилися. А Тетяна — чудова, ти просто її погано знаєш. Упевнена, вона тобі сподобається!
Оксана теж не розуміла вибору брата, але втручатися не стала. Василь дорослий, нехай сам вирішує, з ким йому жити.
Перша іскра конфлікту спалахнула, коли Василь привів Тетяну знайомитися з батьками. Ганна Іванівна і Петро Михайлович постаралися заради сина: накрили стіл, купили майбутній невістці подарунок. Але наприкінці вечері Тетяна приголомшила всіх запитанням:
— А заповіт ви вже склали?
Ганна Іванівна остовпіла:
— Навіщо? Ми з чоловіком чудово себе почуваємо й плануємо жити ще років двадцять, як мінімум.
— Просто про таке треба думати заздалегідь, — не зніяковіла Тетяна. — Щоб потім діти й онуки не сварилися через спадщину. Квартира у вас шикарна, у центрі міста, з ремонтом. Дорого коштує, мабуть. Не хотілося б, щоб нас обділили, розумієте.
Василь удав, що нічого не чув, але Ганна Іванівна одразу подзвонила Оксані:
— Оксанко, ти уявляєш? Прийшла в наш дім і вже господарює! Питає, на кого ми заповіт склали! Навіщо Василеві така дружина?
— Не лізь, мамо, — порадила Оксана. — Нехай сам розбирається. Кожен на своїх помилках вчиться.
Весілля було скромним, що сильно засмутило Тетяну. Після урочистості вона не стрималася, дорікаючи свекрусі:
— Могли б і розгулятися заради єдиного сина! Це не весілля, а якісь поминки! Ні ведучого, ні пристойного ресторану — зняли дешеве кафе, запросили тридцять осіб і задоволені? Я навіть сукню купити не змогла, довелося брати в оренду!
Ганна Іванівна спалахнула:
— А чому ми з батьком маємо за це переживати? Ви з Василем дорослі, на весілля заробляти треба самотужки, а не випрошувати в родичів. До речі, чому твоя мати не допомогла?
— Моя мати — пенсіонерка, — відрізала Тетяна. — Звідки у неї гроші? А ви з чоловіком обоє працюєте, не повірю, що в вас немає заощаджень!
Тетяна сварилася не лише зі свекрухою. З Оксаною у неї теж усе йшло наперекіс. Вона відверто заздрила золовці, і кожна зустріч закінчувалася колкостями:
— І як твій чоловік відпускає тебе на роботу в такому вигляді? — сичала Тетяна, оглядаючи Оксану з ніг до голови. — Де ти у нас працюєш? У салоні краси? І що, клієнтів-чоловіків так обслуговуєш?
— А що не так з моїм виглядом? — парирувала Оксана. — Я короткого не ношу, на відміну від тебе. А чоловік мені довіряє, тому й відпускає спокійно.
— Ну не знаю, — їдко кидала Тетяна. — Губи накачані, вії нарощені… Заміжня жінка має виглядати скромніше. Бери приклад з мене — я Василеві ніколи не даю приводу для ревнощів. Правда, любий?
Тетяна славилася своєю безцеремонністю, живучи за принципом: «Хай іншим буде гірше, аби мені було добре». Вона могла посеред ночі привести своїх трьох синів до свекрухи чи Оксани й залишити їх:
— Нам з Василем потрібен час удвох, — заявляла вона. — Вдома з дітьми ніякого усамітнення. Вранці заберу.
Спочатку й Оксана, й Ганна Іванівна погоджувалися, не бажаючиОксана взяла телефон, набрала номер чоловіка і рішуче сказала: “Сьогодні ми ставимо крапку в цій історії”.
