Дома не лад – не будеш і рад.
«Ненавиджу його! Він мені не батько! Хай іде геть. Ми без нього проживемо», – Олена була повна гніву на свого вітчима. А я не розуміла цього сімейного конфлікту. Чому просто не жити мирно? Я й уявити не могла, які пристрасті кипіли в їхньому домі.
…У Олени була молодша сестра по матері – Ярина, спільна донька матері та вітчима. Мені здавалося, що він ставився до обох однаково: і до рідної Ярини, і до прийомної Олени. Але це було лише моє припущення. Насправді Олена ніколи не поспішала додому після школи. Вона вираховувала, коли її «ворог номер один» – ненависний вітчим – піде на роботу. Але, не дай Боже, розрахунок виявлявся хибним, і він ще був вдома, – тоді Олена «виходила з берегів».
Вона шепотіла мені:
«Він тут! Маріє, посиди в моїй кімнаті».
А сама демонстративно зачинялася в ванній і чекала його відходу. Як тільки вітчим зачиняв двері, Олена миттєво виходила зі свого «ув’язнення», з полегшенням зітхала:
«Нарешті пішов! Маріє, тобі пощастило – ти живеш з рідним татом. А от я мучаюсь…» – Вона гірко похитала головою. – «Пішли, Маріє, обідати».
Мати Олени була вмілою господинею. У цій родині їжа була культом. Сніданок, обід, перекус, вечеря – усе за розкладом, за калоріями, за вітамінами. Коли б я не прийшла до Олени – на столі завжди була тепла страва. Усі каструлі та сковорідки накриті рушником, чекаючи на їдоків.
Ще пам’ятаю: Олена не любила свою сестру Ярину, яка була молодшою на десять років. Вона ображала її, насміхалася, билася. Але пройдуть роки – і вони стануть нерозлучними.
Олена вийде заміж, в неї народиться донька. Потім уся їхня родина, окрім вітчима, переїде на ПМЖ до Ізраїлю.
…Через дванадцять років Олена народить ще одну дівчинку. Ярина залишиться старою дівою, але допомагатиме сестрі виховувати дітей. У далекій країні їхня родина ще більш зміцніє. З рідним батьком Олена листуватиметься аж до його смерті. У нього була інша дружина. Олена була його єдиною донькою.
Я виросла в повній сім’ї (з рідними татом і мамою), проте всі мої подруги були без батьків. Тоді, у дитинстві, я не знала про їхні претензії до вітчимів. Але виявлялося, що їм жилося несолодко.
У Соломії мама та вітчим були зап…І хоча наші шляхи давно розійшлися, у серці я зберігаю спогади про їхні долі, як нагадування, що кожна родина – це світ зі своїми радощами й болями.
