Несправедливість
Мамо, перепитала Соломія, Чому мені надійшло не мільйон гривень? А лише триста тридцять тисяч Що це взагалі за сума така?..
Було чутно, як мама користується феном. Віра його вимкнула й відповіла дочці:
Все правильно, впевнено мовила Віра, бо розпорядилася чужим мільйоном досить спритно. Триста тридцять.
Але Соломія мала отримати значно більшу суму.
Триста тридцять? Мамо, а де решта ще шістсот сімдесят? Я ж чекала на мільйон. Майже рівно мільйон. Це ж гроші мого тата, ти обіцяла після продажу квартири їх перевести.
Ой, Соломійко, лишень не починай з цією своєю бухгалтерією, відмахнулася мама. Ти ж знаєш, я все чесно зробила.
По якому, даруйте, чесному? у коридорі скрипів дубовий паркет, наче теж обурювався, Я дала тобі доручення на продаж моєї квартири, що дісталась мені у спадок від батька. Я просила всі гроші перевести мені. Де вони? Де вони зникли?
Соломія одразу відчула, що рано було розслаблятися.
Я все перевела! знов завівся фен, Просто я вчинила як мати. Як хороша мати. Я розділила гроші між усіма дітьми. Порівну. Твоя третина у тебе.
Її законна вся сума мала бути у неї.
Ти розділила спадщину мого батька на трьох? На мене і на них? Соломія мала на увазі зведених братів, Мамо, це мої гроші! Це мой тато! Ми з ними різні батьки маємо, якщо ти забула.
То й що хто батько? мама досушила волосся й, мабуть, причісувалася. Гроші на всіх. Вони твої брати. Я твоя мати. По-твоєму, я мала сидіти і дивитись, як ти одна таку суму тримаєш, а брати заздрять? Це неправильно! Я уравняла всіх. Даю порівну.
Повернутися б у той день, коли писала довіреність, і ляснути себе по лобі
Порівну? Ти поділила мого мільйона на три? Триста тридцять три тисячі!.. А де решта, мамо? Квартира ж трохи дорожче була.
Так, було трохи більше мільйона після всіх витрат і податків, кинула Віра, Я округлила. А решту я собі залишила за турботи. Ти хіба сама возилася б із паперами? Ні! А я все зробила, поки ти працювала у Львові.
Як ти не захворіла від тієї «тяжкої праці»
Не смій так казати! враз урвала мама, Твій батько був твоїм батьком. Але я мама, я вирішую. Ти вже доросла, старша, тобі менше треба, ніж їм. Мальчикам уже час сімї створювати. А ти дівчина, від тебе не так багато вимагається.
А мені що, не треба сімю? Чи я повинна у злиднях сидіти, бо я дівчина і від мене «менше треба»? з притиском запитала Соломія. Переводь залишок, мамо. Негайно.
Ні.
Коротко, раз і все.
Мама знала, що Соломія нічого не зробить. До суду, через гроші на матір? Та хто їй повірить? Та й мама все одно є мама. Переконати її як об стіну говорити.
За пару тижнів, трохи заспокоївшись і розклавши свої фінанси, Соломія випадково побачила у соцмережах фото. Іван красувався на тлі синьої «Лади», а Дмитро виклав: «Ось моя нова красуня!»
Брати купили собі по машині. Що ж Вона тільки обережно поклала свої 330 тисяч гривень і вирішила зачекати. Терпіння, як казала бабуся, золото.
Минув рік. Соломія старанно працювала і заощаджувала. Вона відпустила ситуацію, але не забула. Мати дзвонила, по-доброму щебетала, розповідала про справи.
Аж ось якось голос мами став таким дивним, що аж мурашки по шкірі пішли.
Соломія насторожилась.
Що сталося, мамо?
Бабуся Віра затнулась, Бабуся Івана й Дмитра сьогодні вранці померла.
Соломія відчула дивне відсторонення, наче з кіно. Та бабуся, хоч і жила недалеко, ніколи не була їй ріднею. Для Соломії вона «мамина свекруха». По-людськи, звісно, жаль.
Дуже шкода… Співчуваю, лише й сказала Соломія.
Треба подбати про похорон, документи, роботи багато. Я лишилась сама, хлопці не знають, що робити. Приїдеш? Допоможеш?
Мамо, я на роботі. Не можу так зірватись і їхати на похорон людини, яку бачила тричі у житті.
Її до тієї баби навіть у гості не кликали.
Ну, будь ласка! благала мати, Дуже треба.
Я не приїду, але допоможу грошима. Скільки потрібно? Скажи і я одразу перерахую.
Мама спершу хотіла відхилити, але подумала, що гроші не завадять.
Це, звісно, не те Але добряче. Двадцять тисяч перекинеш?
Гарно! Ще й трохи зверху кину на хатні справи, щоб не думала. Вважай, що це моя шана до памяті до їхньої бабусі.
Дякую, Соломійко. Ти завжди виручаєш.
Соломія відклала телефон із гіркуватим полегшенням. Вона купила собі виправдання не приїхала, але допомогла. Тепер не в чому дорікнути.
Минуло півроку. Похорон давно забулися. Дмитро й Іван уже похвалилися новими забавками може, телефоном, може, мотоциклом.
Одного спокійного вівторка Соломія вирішила: час настав. Вона набрала мамин номер, сидячи у затишній їдальні біля роботи, напередодні нового проєкту.
Привіт, мамо! Як справи?
Соломійко! Все помаленьку. Дмитро нову роботу знайшов, кращу. Іван теж добре з дівчиною зустрічається.
Рада за них, відгукнулась Соломія. Мамо, хотіла спитати з приводу одного питання
Якого ще? насторожилась мати.
Вже минуло півроку після смерті бабусі. Всі вже встигли вступити у спадщину.
Розмова давалася важко, ще важче, ніж після отих трьохсот тридцяти тисяч.
Соломіє, до чого тут це? Усе врегульовано.
Так от. Де моя частина тієї спадщини?
Якої спадщини? мама прикинулась, але Соломія одразу вловила у голосі брехню.
Від бабусі.
Та ж не твоєї бабусі.
А яка різниця? мяко підвела до маминої логіки Соломія, Я твоя дитина, памятаєш, як казала? Усім рівно так, як мій мільйон поділила. Ось і я тепер прошу свою частку.
Соломіє, це зовсім інша справа! Віра намагалася перейти у наступ, Це зовсім інше!
Чим це інакше? Ти ж сама казала, що спадщина має бути для всіх, бо ти мати і мусиш дбати про всіх.
Соломіє, не перебільшуй
Дивись, як зручно все складається! Коли ти мої гроші ділила, спадщина ставала спільною. А коли квартира їхньої бабусі спадщина вже «по крові»?
Не чіпляйся до слів! сердито обурилася мама, То ти хочеш сказати, що претендуєш на спадок моєї свекрухи? Як мені хлопцям це сказати?
Я хочу сказати, що ти використала мою довіру, щоб забрати третину моїх грошей під приводом, що «ми ж одна сімя». Тепер я користуюсь тією ж логікою.
Гроші вже витратили.
Куди? На машини? На ремонти? Я теж планую свої покупки. Де мій спадок, мамо? Ти казала, дівчині менше треба. Я не згодна.
Мати, схоже, не знала, як викрутитись із пастки, яку сама створила рік тому. Завжди так було! Для братів її вітчим був батьком, їм найкраще, найдорожче й найсмачніше. Та бабця Соломію не любила, чужа для неї була дівчина. А мати й не захистила.
Соломіє, ти взагалі що за людина? зрештою кинула мама. Навіщо тобі ті гроші? Ти ж працюєш. Молода, здорова. Від тебе ж менше треба. Дмитрові й Іванові про житло треба дбати. Вони чоловіки. Їм складніше!
Тобто, з твого боку: спадщина тата спільна, бо ми родина. А спадщина їхньої бабусі лише їхня, бо вони хлопці, а я дівчина?
Не зухвальствуй! холодно сказала мама. В тобі забагато жадібності
Мама ніколи не визнає помилки. Соломія скнара, бо наважилась зажадати справедливості.
Може, ти не знаєш, але за тією довіреністю ти мала перерахувати мені всю суму від квартири. І строк позову ще не минув. Я нічого не натякаю, але
Соломіє! Ти що, погрожуєш матері? перелякано прошепотіла мама.
Ні, мамо. Але я ще можу вимагати своє. Подумай над цим.
Минув місяць. Соломії надійшли всі гроші, що лишилися. І одразу мама викреслила її з усіх месенджерів.
Так от буває, коли борешся за своє. Тільки душа болить, як у вітряний вечір над Дніпром.
